Поезія про Кохання
або
Поезія Високих Почуттів
На цій сторінці зібрані поетичні твори про високі почуття. До кожного у свій час в житті вони приходили, приносячи чи то радість, чи то горе, чи то смуток, чи то надію, але завжди залишали свій відбиток десь у глибині душі. Поезія цих авторів була вчасно записана на аркуші паперу і передана до думки загалу. Отож, читайте і насолоджуйтесь вічною грою слів і почуттів...
Олена Багрянцева, 2004-2005
- "..."
- "Заплела у волосся рубіни –..." (06.11.2003)
- "Моя віолончель втомилась грати..." (11.11.2003)
- "Грайся..." (12.11.2003)
- "Долина спить. Безвітряно у горах..." (20.11.2003)
- "Мене востаннє ти цілуєш у чоло..." (21.11.2003)
- "Цей день був несхожий на інші..." (24.11.2003)
- "У самому серці землі..." (24.11.2003)
- "Оксамитові чари..." (25.11.2003)
- "Втомившись коритися долі..." (26.11.2003)
- "Обезглузділа сива зима –..." (09.12.2003)
- "Обійми свій тюльпановий сад..." (15.12.2003)
- "Ворожий погляд, грубий жест - і ти в безодні..." (25.12.2003)
- "Без горечи, а просто наугад..." (08.01.2004)
- "Відкрито вікна..." (16.01.2004)
- "Запах тисячі жовтих мімоз..." (17.01.2004)
- "В якому часі, спалаху якого..." (17.01.2004)
- "Цілу ніч з привідкритих дверей..." (22.01.2004)
- "Він притис її тілом ковбоя..." (25.01.2004)
- "Я прощу тобі все на світі..." (02.02.2004)
- "Ти цілуєш вуста мої грішні..." (06.02.2004)
- "Він не знав, де його доля..." (08.02.2004)
- "Хвилина спокою тече, як довгий рік..." (25.02.2004)
- "Волохатий туман над рікою..." (27.02.2004)
- "Піаніст..." (05.03.2004)
- "О, подаруй мені хоча б порочну мить!..." (11.03.2004)
- "Я не хочу шукати початку..." (19.03.2004)
- "Без зайвих речень і речей, без кольорів..." (21.03.2004)
- "Він не бачив її двісті років..." (29.03.2004)
- "О, як непросто розлучатися з тобою..." (06.04.2004)
- "В маленькій пляшці він тримав безмежний світ..." (13.04.2004)
- "НІХТО..." (18.04.2004)
- "Ми стримували сніг..." (19.04.2004)
- "Гей, Вітре, ти колючий, наче спиця..." (27.04.2004)
- "Моя душа тепер така фрігідна..." (03.05.2004)
- "Сонный вечер окутался дымкой..." (05.05.2004)
- "Не кидай посивілий пісок..." (08.05.2004)
- "Дрібно сипиться мертве каміння..." (14.05.2004)
- "Я пливу від світанку до ночі..." (24.05.2004)
- "Я пливу від світанку до ночі..." (24.05.2004)
- "Кирпатий день, ти знову все відняв..." (24.05.2004)
- "Мовчки в'януть мої сподівання..." (27.05.2004)
- "Він прилетів - цей вечір гострокутий..." (25.06.2004)
- "Він дозволив мені посміхнутись..." (25.06.2004)
- "Ты меня вдохновил на полёт..." (09.07.2004)
- "Ми шукали дешевих забав..." (09.07.2004)
- "Як хочеться часом втекти..." (12.07.2004)
- "Ворота кволої непевності закрий..." (25.07.2004)
- "Підперезане стрічками болю..." (19.08.2004)
- "А ночі стеляться шовковим колоском..." (21.08.2004)
- "Якісь причудливі химери в голові..." (03.09.2004)
- "Вривається вітер в розбухлі серця..." (13.09.2004)
- "Старенька мати похилилася в зажурі..." (30.09.2004)
- "Ріжуть очі тумани осінні..." (12.10.2004)
- "Заховались від холоду руки..." (22.10.2004)
- "Осіння зоря..." (05.11.2004)
- "Помаранч..." (30.11.2004)
- "Новорічна..." (21.12.2004)
- "Похмуро і тихо довкола..." (10.01.2005)
- "Сміх горить самоцвітами ночі..." (10.01.2005)
- "Пригадай пелюстки троянди..." (13.01.2005)
- "Політ..." (21.01.2005)
- "Коли б не ця жахлива ніч..." (22.01.2005)
- "Ти мені необхідний сьогодні..." (25.01.2005)
[Олена Багрянцева] Київ © Олена Багрянцева. Всі права застережені.
Заплела у волосся рубіни –
І пішла в заборонену даль.
Назбирала рожевої піни,
Одягнула прозору печаль.
Заховалась за гратами неба.
Відшукала омріяний рай.
Усміхнулась востаннє до тебе
І шепнула в серцях: “Не чекай…”
06.11.2003
Моя віолончель втомилась грати.
Я просто знемагаю.
Я течу.
А ти мене продовжуєш кохати –
До краплі,
До останку.
До схочу.
Полопалися струни від бажання.
Від збудження запінилась блакить.
А ти не припиняєш загравання.
Ти прагнеш цілий космос охопить!
Накочується хвиля божевільна.
Ще мить,
Іще секунда – й полечу…
Так легко, непомітно і покірно
Я зникну.
Я зірвуся.
Я втечу.
11.11.2003
Грайся,
Грай
Гострим лезом
Гарячим.
Галасуй
Голосніш,
Гомони.
Запечи мене
Заревом
Зрячим.
Звуком
Золота
Знов
Забрини.
Стане
Сонце
Солодким
Сиропом.
Спалить
Стомлений
Світ на очах.
Сонну землю
Спасенним потопом
Спеленає
Сполоханий
Страх.
Тільки
Ти темну ніч
Таємничу
Так
Терпляче чекаєш.
Тік-так -
Топче час
Теплі
Тіні незвичні.
Тягне
Туга
Туман…
Тихо
Так.
12.11.2003
Долина спить. Безвітряно у горах.
Стікає з неба зоряна вода.
Далекий дзвін
Здригається в просторах.
Ти знов один.
І вкотре я одна.
Потік дощу ридання заглушає.
Бурульки-сльози падають до ніг.
Якби ти знав,
Як ніжно я кохаю,
Ти б крила мав.
Ти б полетіти міг!
…Долина спить, натомлена журбою.
Крізь морок тиші тяжко квилить птах.
А я не сплю -
Я дихаю тобою.
А я ловлю
Твій дотик на вустах.
20.11.2003
Мене востаннє ти цілуєш у чоло.
Ти не чіпляєшся даремно за минуле.
А як багато спільних мрій у нас було!
А як ми просто, як ми швидко все забули.
Мов ненароком, ти торкаєшся щоки.
Холодні губи, наче віяло прощання…
І роз’єдналися дві сплетені руки.
І розлетілося за мить палке кохання.
Твій погляд гостий, як обламана стріла,
Мене самотньо в безнадію проводжає.
Але ще вчора я жаданою була!
Але ще й досі до безтями я кохаю.
21.11.2003
Цей день був несхожий на інші,
Загублені в мареві дні.
Ти ніжно читав мені вірші,
Ти тепло всміхався мені.
І сонце блищало незвично,
І очі, як мальви, цвіли.
Та час пролітав скоротічно,
Найкращі хвилини спливли.
Довкола не стало нічого.
Вколола розлука ножем.
За обрієм в’ється дорога –
І порізно нею ми йдем.
24.11.2003
У самому серці землі
Лежить малахітове місто.
Там зорі горять в вишині,
Неначе коштовне намисто.
Там з неба звисає мигдаль
І пахощі линуть прозорі.
Там сяє вода, як кришталь,
Солодке і тепле там море.
Там стелиться липовий цвіт,
Духмяні плетуться рослини.
Немає там смутку і бід,
Бо в місті відсутня
Людина.
24.11.2003
Оксамитові чари
Заспокой мої збуджені нерви.
Та не рви чисті паростки цноти.
Ти знайшов найкоштовніші перли.
Ти пізнав найчарівніші ноти.
Оголи мої атласні груди.
Гру дорослу почни з поцілунку.
Та не дайся підступній облуді.
Збережи почуття від грабунку.
У спекотні хвилини бажання
Ти не вір у слова кольорові.
Таємниче тілесне єднання
Ти сприймай як сонату любові.
І не бійся злетіти у хмари –
Скільки грішників там побуває!
Ти відчуй оксамитові чари.
Ти дізнайся, як серце кохає.
25.11.2003
Втомившись коритися долі,
Я їм заборонений плід.
Кусаю шматочки поволі,
Пікантно гризу твій граніт.
Лижу, як цукерку солодку.
Смокчу чорно-білі вуста.
Розігрую з себе кокотку.
Сміюсь, легковажна й проста.
Спинившись, продовжую знову.
Я рву твою плоть на шматки.
Й обмінюю грішну полову
На чисті, блискучі зірки.
26.11.2003
Обезглузділа сива зима –
Замість снігу насипала солі.
У парканах шукала дарма
Обеліски щасливої долі.
Малювала узор на вікні –
Кволе марево мрій нездійсненних.
Замерзала в сліпому вогні –
І благала поезій натхненних.
Знавісніла безтямна зима.
Обвесніла і сонце впіймала.
Та пішла – необачна й німа –
Добувати сталеве кресало.
09.12.2003
Обійми свій тюльпановий сад.
Збережи своє рідкісне диво.
Бо як втратиш – не вернеш назад.
Бо без віри не жити щасливо.
Це твій рай! Твій спочинок і труд.
Непорочна твоя Берегиня.
Це сім’я – без обмежень і пут.
Найміцніша у світі твердиня.
Поливай свій тюльпановий сад.
Принесе він блаженства багато.
Бо між тисячі радісних свят
Мить Любові – це істине свято!
15.12.2003
Ворожий погляд, грубий жест - і ти в безодні.
Забракло сил - і зникла віра у життя.
Минають дні такі пусті, такі холодні.
Приходить сон, приходить мертве забуття.
Реальність ріже світлі спогади пилою.
Несеться вихором спокути вершник-час.
Усі пороки поспівають за тобою
Безмежним шлейфом звинувачень і образ.
Спаде завіса - струни болю розірвуться.
Розтануть тіні, зникне відчай крижаний.
І ти воскреснеш, і вуста твої всміхнуться.
І день почнеться дивовижний та новий!
25.12.2003
Без горечи, а просто наугад
Ступала я по снегу мелким шагом.
Ты мимо шёл – ты встрече был не рад.
А я с тобой побыть хотела рядом.
Снежинки опускались на глаза,
Игриво затуманили тропинку.
И вдруг упала звонкая слеза,
Похожая на твёрдую лединку…
А ты за снежным слоем исчезал…
Остался только запах свежей ели.
И дворник пепел прошлого сметал,
Закутавшись в тужурку от метели.
08.01.2004
Відкрито вікна -
Все розвіяно від вітру.
Зірвалась штора,
Перекинуто графін.
Розлився дзвін
Важливих змін.
Усе розбито -
І навіть серце.
Все закінчилось.
Амінь.
16.01.2004
Запах тисячі жовтих мімоз
Крізь похмуре люстерко жалів
Я вдихаю, як сильний наркоз
Від суворо-смішних лікарів.
І дивуюсь узорним листкам,
Що мережать вибагливий цвіт.
Посилаю далеким рокам
Свій замріяний, щирий привіт…
А життя пролетить, ніби крос.
Я скуштую і цукор, і сіль.
Але тисяча жовтих мімоз
Залікують мій спогад - мій біль.
17.01.2004
В якому часі, спалаху якого
Чекали сонми збуджених морів?
І тихий шепіт теплих вечорів
Пророкував народження святого…
Криштально-чистий ангел і спаситель -
Він був зачатий Богом для людей.
Він - досконалий дива апогей.
Ісус-пророк, Ісус - духовний вчитель.
Чиї вуста відкрилися для зради?
Хто розіп'яв месію на хресті?
Вдягнув вінок на коси золоті -
Заради втіхи, грубості заради.
Хтось вибрав гріх - і кров'ю упоївся.
Але Ісус безсмертним залишився.
17.01.2004
Цілу ніч з привідкритих дверей
Долітали пронизливі звуки.
Наче змії, спліталися руки
Двох загублених в часі людей.
Цілу ніч не стихав грамофон.
Але крики романс заглушали.
На підлозі алмази блищали,
Вібрував на столі телефон…
Цілу ніч повний місяць світив,
Срібний диск мерехтів на долоні.
І, ковтаючи сльози солоні,
Хтось востаннє "люблю" говорив…
22.01.2004
Він притис її тілом ковбоя.
Куртизанка заплющила очі
І протяжно сказала: "Я хочу,
Щоб ти був цілу ніч лиш зі мною…"
У пропахнутій лоєм кімнаті,
Де надійно закрито фіранки,
Він терзав ненаситну коханку,
Вдовольняючи мрії пихаті.
Він шалено у неї заходив,
Обпікаючись в полум'ї лона.
А порочне обличчя Мадонни
Виражало то радість, то подив…
І нарешті безсилий коханець,
Опустивши відчаєно руки.
Прошептав: "Ти не жінка, а мука.
Відтепер я навіки - твій бранець."
25.01.2004
Я прощу тобі все на світі,
Не зламаюсь під пресом болю.
І любов’ю вуста зігріті
Я надпити тобі дозволю.
Тільки душу свою іскристу
Не відкрию тобі до краю.
Я її, мов перлину чисту,
Донесу на руках до раю.
Хай як символ святої цноти
Зарясніє вона у цвіті.
Я відкину всі “за” і “проти” –
І прощу тобі все на світі!
02.02.2004
Ти цілуєш вуста мої грішні,
Ці холодні вінілові губи.
Ти шепочеш: “Які вони ніжні!”
А насправді такі вони грубі…
Ти обличчя моє розглядаєш –
Це лице апатичне й безкровне.
І наївно мені зазначаєш:
“В тебе личко рум’яне і повне”.
Мої очі алмазами сяють –
Ці байдужі, розбещені очі.
І тебе без тепла зігрівають.
Апетитні принади дівочі.
06.02.2004
Він не знав, де його доля.
Він збирав цінні корали.
І щодня плакав ві сні.
Мов творець вічного болю,
Він ламав квіти зів’ялі.
Він співав пошлі пісні.
Це був просто типовий маньяк.
08.02.2004
Хвилина спокою тече, як довгий рік.
Небесний купол затуманює свідомість.
Краплини сорому розбризкує потік.
Несамовито сверлить душу груба совість.
Безпечні ноги топчуть вранішню траву,
Бо все одно ніщо не вічне – все минає.
Але для чого в цьому світі я живу,
Коли тебе
Зі мною поруч
Тут немає?!
25.02.2004
Волохатий туман над рікою
Розправляє напружені крила.
І якась невпокорена сила
Обіймає півсвіту рукою.
Де початок, де край – невідомо.
Лиш суцільне провалля довкола.
І реальність, до ниточки гола,
Наче камінь, лежить нерухомо.
Вечір котиться, скомканий дивом.
Все завмерло, немов на картині.
В яслах хвилі гойдаються сині.
День минає, як завжди, щасливо.
27.02.2004
Піаніст
Він пальцями на клавіші
Натиснув – і завмер.
Він грав свою симфонію останню.
Розсипавши акорди-сподівання,
Так тихо, непомітно він помер…
Його ховали осінню –
В багряну заметіль.
Труну несли звичайні перехожі,
Кидали на асфальт червоні рожі,
І кожен відчував пекучий біль.
А вранці, серед гаміру,
Крихка, немов кришталь,
Розвіялась сльоза за піаністом.
Поринуло в буденні справи місто.
І в траурі стояв сумний рояль…
05.03.2004
О, подаруй мені хоча б порочну мить!
Хай буде в ній розчарування і спокута.
В ній буде серце, що настирливо ятрить.
І теплий біль, і ще не випита отрута.
Нехай в ній буде безпідставне каяття,
Колюче жало невідомого початку.
Але в цю мить ми будем поруч – ти і я.
О, подаруй мені цей рай, цей ад на згадку.
11.03.2004
Я не хочу шукати початку.
Всі початки – це гордий кінець.
Синій дощ заливає брущатку,
Кожен грубий, слизький камінець.
Все змішалось у мокрому танці –
Сміх і сльози, реальність і сни.
Тільки ми, ненаситні коханці,
Не відчули приходу весни.
Ми стояли, загублені в часі,
І жували порожні слова.
Синій дощ тріпотів у екстазі
І шептав: “Вже минула зима”…
19.03.2004
Без зайвих речень і речей, без кольорів,
Під сонним куполом захмареного неба,
Ти знемагав, ти всім єством мене хотів,
Суворим жестом закликаючи до себе.
Я загравала, одягаючи туман
На голе тіло, дивовижно похітливе.
І жартома тобі брехала: “Мій шаман,
Задовольни мене – і буду я щаслива”.
…Глибока ніч замкнула сонце у підвал.
Холодний дощ лизав землі криваве тіло.
А ми кохались, ми чекали на фінал.
І шквалом пристрасті серця свої зігріли.
21.03.2004
Він не бачив її двісті років.
Океан роз’єднав їх навіки.
Замість сліз розливалися ріки
І змивали сліди мертвих кроків…
Він ішов без початку і краю,
Не втрачаючи віри сліпої.
Шлейф спокути тягнув за собою,
Простягаючи руки до раю.
І губився в просторах широких.
Він не бачив її триста років…
29.03.2004
О, як непросто розлучатися з тобою,
Розбивши келих одностайного єднання,
Зім'явши в жмут усі найкращі сподівання,
Тікати в морок нетерплячою ходою.
Як важко каменем упасти на бруківку,
Чекати ночі, попеліючи від муки.
І простягати до зірок безкрилі руки,
Цідити втрачених надій тоненьку цівку.
А вранці сліпо милуватися весною,
Перемагаючи думки й гіркі ридання.
Наївно викинути з серця біль кохання,
І розійтись, щоб знов зустрітися з тобою.
06.04.2004
В маленькій пляшці він тримав безмежний світ.
Було в ній все: хмільна розрада і спасіння,
Солодкі сльози, затуманені видіння
І нерозгаданих думок зів'ялий цвіт.
Він все віддав би за один лише ковток.
Він пив отруту з самозреченим бажанням.
А потім маявся по вулицях хитанням
І фарбував у горді барви кожен крок.
Він п'яним подихом затьмарював блакить.
А на світанку все повторювалось знову.
Він вів з горілкою облесливу розмову -
І забував свій грішний смуток - лиш на мить.
13.04.2004
НІХТО
В цій симфонії гордих машин,
В лабіринтах похмурої траси
Він блукав серед дикої маси,
Як забутий вигнанець, один.
Запах масла, бензину й смоли
Він вбирав, як найтонші парфуми.
І спинявсь від німої задуми
На дорозі, де мальви цвіли.
Пролітали байдужі авто,
Обсипаючи пилом і потом.
І питали зневажливо: "Хто ти?".
Він сміявся до них: "Я - Ніхто"…
18.04.2004
Ми стримували сніг,
Блискучий, як алмаз.
Він падав на долоні серед літа.
Ми рвали спілий гріх,
Розжовуючи час.
І сіяли любов крізь чорне сито.
А серце, як скрипаль,
Смичком тягнуло сум.
Ми лопали по черзі струни болю.
І бігли в синю даль,
Здіймаючи на глум
Омріяну, химерну, хтиву волю.
19.04.2004
Гей, Вітре, ти колючий, наче спиця.
Від подиху твого тремтять листки.
Їм холодно,
Їм боязко -
Спинися!
Не бризкай скалки болю зі щоки.
Ти бачиш, як зігнулася травина,
Як квіточка замкнула пелюстки?
І плаче,
І зітхає,
Як людина.
О, Вітре, не топчи живі вінки!
Поглянь, як засмітилися простори:
Повітря у легені взяло пил.
І кашляє,
І душиться
Від змори.
Гей, Вітре, поверни Природі сил!
27.04.2004
Моя душа тепер така фрігідна,
Природи блиск її не доторка.
Несуться дні порожні та безплідні,
Немов гірка, отруєна ріка.
І цілий світ, як бульбашка із мила.
В єдину мить розтане тінь століть.
І зникне все - могутнє і безсиле.
Усе втече, мине, переболить.
03.05.2004
Сонный вечер окутался дымкой.
Кто ты - ангел иль демон - скажи?!
Я хожу за тобой невидимкой
Утопая в оранжевой лжи.
И не вижу от правды спасенья,
Всё подвласно судьбе роковой.
Я сгораю в огне невезенья.
Кто ты - враг или друг дорогой?
Но безмолвны уста ледяные.
Ах, зачем ты терзаешь меня?
Ведь мы оба с тобою святые.
И живём, негу счастья храня.
05.05.2004
Не кидай посивілий пісок
На бурштинові крила вогню.
Не гаси помаранчі зірок.
Я їх сяйвом душі запалю.
Міріадом загублених снів
Я спущусь на долоні тобі,
Щоб від спогадів ти спопелів,
Щоб зомлів у безкраїй журбі.
А на ранок рожевий ланцюг
Поєднає все мертве й живе.
І розтане, як тінь, твій недуг,
Розламавши люстерко криве.
08.05.2004
Дрібно сипиться мертве каміння
У посріблену спокоєм воду.
Вже зносився мій одяг терпіння.
Відпусти на свободу!
Білий мармур встилає підлогу,
Помережану брудом і пилом.
Занехаяну розкіш убогу
Вже терпіти несила.
Кожен має свій шлях обирати
І шукати ясніші світанки.
Відпусти! Я не хочу спіткати
Роль твоєї коханки.
14.05.2004
Я пливу від світанку до ночі
На човні оксамитових чар.
Світ убрався врочисто-уроче -
В білу вату замріяних хмар.
Розливається арія моря.
Пишно піниться срібна блакить.
Я цілую солодкі простори,
Де росою кохання бринить.
24.05.2004
Я пливу від світанку до ночі
На човні оксамитових чар.
Світ убрався врочисто-уроче -
В білу вату замріяних хмар.
Розливається арія моря.
Пишно піниться срібна блакить.
Я цілую солодкі простори,
Де росою кохання бринить.
24.05.2004
Кирпатий день, ти знову все відняв:
Тендітну радість, щастя невсипуще.
Ти знов коректно, чемно нагадав,
Яке невічне все, скороминуще.
Коловорот сполоханих подій
Ще раз пройти із гордістю потрібно,
Перемогти розгубленість безплідну,
Підняти силу спалених надій.
І нагадати рай, який в нас був.
Відчути запах спокою ясного.
Знов досягати, прагнути нового!..
Врочистий день, ти все мені вернув!
24.05.2004
Мовчки в'януть мої сподівання,
Як трава від сухого світила.
Я давно тобі все вже простила.
Більш несила смоктати страждання.
Поспішає душа полохлива
У засліплені щастям простори.
Вільно скинувши одяг покори,
Розпускає покривлені крила.
Десь іздалеку лине ридання.
Гнеться з болем: "Вернись, моя мила!"
Не вернусь. Я і так вже щаслива.
Хоч у серці ще тліє кохання…
27.05.2004
Він прилетів - цей вечір гострокутий,
Склав чорні крила, піт обтер з чола.
Він скинув з тіла залишки покути.
Він все забрав, щоб знову повернути,
Щоб воскресити спалені слова.
Він розімкнув черешневі зіниці,
Прорахував всі кроки до вінця.
Він знищив згадки скрючені та ниці,
Приніс згори оранжеві зірниці.
І… запалав, чекаючи кінця.
25.06.2004
Він дозволив мені посміхнутись.
Зберігаючи янгольську цноту,
Відкриваючи двері польоту,
Я боялась в брехні захлинутись.
Він дозволив мені полюбити.
Розімкнувши заглиблені очі,
Заховавшись у марево ночі,
Я боялась його загубити.
Він дозволив мені роздягнутись,
Розтривоживши тіло звабливе,
Відчуваючи диво щасливе,
Я боялась до нього торкнутись.
25.06.2004
Ты меня вдохновил на полёт.
Среди сотни других развлечений,
Ты - любви безмятежной оплот,
Дал испить мне фужер откровений.
Опускаясь в кораловый трон,
Я дрожала, как лист, от желанья.
Позабыв, где реальность, где сон,
Изнывала в огне ожиданья.
И кружилась твоя голова
Лёгким бризом от голого тела.
А потом - сладкий стон и слова…
Ты меня вдохновил -
Я летела!
09.07.2004
Ми шукали дешевих забав,
Ми співали фальшивим сопрано.
Нас агатовий дощ лоскотав
І лизав незагоєні рани.
Візерунками ватяних мрій
Ми крізь сміх вишивали сніжинки.
І з густих нафарбованих вій
Ми здували прозорі пилинки.
У захмарену щастям блакить
Ми плювали краплинами дива
Ми ловили фільтровану мить
І смоктали її замість пива.
09.07.2004
Як хочеться часом втекти
Від зойків порубаних істин.
Піти поза світ без мети,
Над яром розлогим присісти.
І довго дивитись за край,
Низати одвічні питання.
Крізь пекло заходити в рай,
Ковтати безсилі ридання.
А потім в обійми води
Стрибнути без іскорки болю -
І тиху відраду знайти,
Й отримати бажану волю.
12.07.2004
Ворота кволої непевності закрий.
Ти опинився в небезпечному полоні.
Цупкіше клея ці неонові долоні.
Кохати жінку - твій обов'язок святий.
Її бажання як розтоплена смола.
Вона чекає нескінченного екстазу.
Навчись давати все, що маєш ти, одразу,
Щоб ніжна квітка насолоди зацвіла.
Ви розіллєтесь у фонтані почуттів,
Про все забудете в жагучому єднанні.
І ти відчуєш: сенс життя - лише в коханні.
За грішну мить ти проживеш п'ятсот життів.
25.07.2004
Підперезане стрічками болю
Сіре небо.
Без тебе так важко.
Від нудьги порожніє поволі
Долі кинута вірусна пляшка.
На зупинках останні трамваї
Зграї сонних людей підбирають.
А з біг-бордів усміхнені кралі
Рай і щастя мені обіцяють.
Тільки все це в оранжевій пудрі.
Мудрі дні пролітають фальшиво.
І звисають з чола мого кудрі
Сиві-сиві.
19.08.2004
А ночі стеляться шовковим колоском,
Муркоче киця на розстеленому ліжку.
Сідає темрява розмотаним клубком.
Без тебе затишно… хоча, самотньо трішки.
Зриває штори з вікон вітер - і дзижчить.
Повітря зимне, тільки ковдра вже не гріє.
У грубці вогнище, танцюючи, тріщить.
Без тебе звично, хоч від сліз намокли вії.
І пролетить ще сто ночей таких без сну.
І кожен раз мене навідає утома.
Та я чекатиму щодня нову весну.
Я запрошу тебе вернутися додому.
21.08.2004
Якісь причудливі химери в голові.
В кишені фантики з цукерок шарудять.
Мені не спиться, як прозорливій сові.
Чекаю ранку, як чекають благодать.
Десь, може, тисячі дівчат, таких, як я,
Дрімають в ліжечках згорнувшись у клубок.
Їм світить в душі оксамитова зоря,
Вони повірили в ілюзію казок…
Годинник б'є два довгих бам-м-м - і затиха.
Мені не спиться - біля вуха телефон.
А поза сивою борідкою гріха
Лукаво дивиться на мене теплий сон.
03.09.2004
Вривається вітер в розбухлі серця -
Щекоче тривожні чуття.
Є сотні доріг, що ведуть до кінця.
Є ключ, що відкриє життя.
Так важко здолати непевність і страх.
Не можна змагатись за час.
Та сила найдужча - у власних руках.
Багатство - всередині нас.
Ми часто кумира берем за взірця.
Живемо законами злих.
Є сотні доріг, що ведуть до вінця.
Давайте ж змагатись за них!
13.09.2004
Старенька мати похилилася в зажурі,
Читає мати пожовтілого листа.
Було у неї два синочка білокурі,
А зилишилось два оголених хреста…
Колись на свято, заручаючи невістку,
Сім'я зібралася за келихом вина,
Аж раптом коршуном влетіла оповістка,
Що почалася ненажерлива війна.
І мовчки мати проводжала зі сльозами
Два юних соколи в страшну пекельну путь.
І їй здавалось, що далеко за ланами
То не сини, а дві зорі на смерть ідуть.
Старенька мати похилилася в зажурі,
Читає мати ненабридливі рядки.
Було у неї два синочка білокурі.
І залишилися - безсмертні на віки!
30.09.2004
Ріжуть очі тумани осінні.
Замість бруку - потрощене скло.
Біле сонце купається в ліні,
Загубивши останнє тепло.
Пролітають події зім'яті,
Запорошені спокоєм дні.
Б'ється м'ячиком скомкане свято,
Що бальзамом здається мені.
І несуться багряні конверти
В пряних пахощах дивних вітрів.
І так хочеться тишу роздерти -
Задля інших, гучних почуттів.
12.10.2004
Заховались від холоду руки
У льняні рукавиці життя.
Землетрус врівноважує муки,
Роздуваючи крихти сміття.
І несеться розпатлана совість
Електричками хитрих надій.
Пишуть очі розчулену повість
Візерунками тьмяних подій.
Медом змочені, ллються хвилини.
В келих вічності падають сни.
Мріють люди про вільну країну
І чекають, як дива, весни.
22.10.2004
Осіння зоря
Вітерець провійнув, як спогад.
Як знесилений слід безсоння.
Опустіла моя долоня.
Вперся в обрій безсилий погляд.
І востаннє зірвався дощик -
Вмити вкрай наболілу душу.
Я до втоми ходити мушу
По брудних здичавілих площах.
А на ранок зійде спасіння.
Облетить посивіла туга.
Я знайду дорогого друга -
І засяє зоря осіння.
05.11.2004
Помаранч
Всі охочі ідуть змагатись –
Без солодких принад взірця.
Їм би втриматись, не зламатись,
Їм би вистоять до кінця!
Б’ють простори крилаті згуки.
І надія веде перед.
Підіймаються вільні руки,
Ноги твердо ідуть вперед.
Їм би з морем, із небом злитись,
Мати силу усіх вітрів!
Тільки б втриматись, не скоритись,
Дочекатись щасливих днів!
30.11.2004
Новорічна
Не замовкай – скажи іще півслова.
Скупа розмова,
Хай вона бринить.
Нехай тече засніжено-зимова
Ця добра мить.
А за вікном шумить,
Мов канонада.
В кімнаті пахне свіжий мандарин.
І Новий рік. І ти.
Яка я рада,
Що ти один.
Біжить потік годин –
А може, втома.
Не замовкай – думки твої рясні.
Мені так тепло, затишно,
Як вдома.
Як уві сні…
21.12.2004
Похмуро і тихо довкола.
Лиш місяць горить ліхтарем.
Байдужість гойдається гола.
Ну, чим не знадливий Едем?!
Усі поховалися в нори.
Душа защеміла від сліз.
Десь тіні розсипались хворі,
Палає за обрієм хмиз.
Все буде, все буде чудово.
Минуть небезпечні часи.
Розкинуться дні кольорово.
Ну, чим не дарунок краси?!
10.01.2005
Сміх горить самоцвітами ночі,
Кличе в дивні, брунаті світи.
І зриваються вихрем охочі,
І прямують вперед до мети.
Закликаючи зоряні громи,
Рветься небо на безліч шматків.
Та обранці не чують утоми
І сміються мільйоном дзвінків.
Укриває серпанок діброви.
Затихає сполоханий птах.
І, окрилені щастям казковим,
Люди сонце несуть на руках.
10.01.2005
Пригадай пелюстки троянди,
Ту прозору, ясну блакить.
Ми пішли на світанку в мандри –
В добру мить.
Ми не знали вагань порожніх.
Свіжий легіт тріпав чоло.
Два замріяних подорожніх –
Так було.
Пригадай найстаріший замок,
Де зорів дивовижний світ.
Там лунали розмови мавок –
Сотні літ.
Ми боялися тільки грому
Серед мокрих, подертих стін.
А тепер – у світлиці дому –
Страшно змін.
13.01.2005
Політ
А болю нема.
Тільки
Лискуча нудьга
Душу
Гризе, як граніт.
Гніт.
Та я не піду
Звідси.
Впаду на траву
Мертву.
Чистилище бід –
Світ.
Хай буде мечем
Пісня.
Журба під дощем –
Вічна.
Лишає свій слід
Лід.
І тіні далеких орбіт
В криницях безсоння блукають.
Тепер я без сумніву знаю,
Що мушу здійнятись в політ.
21.01.2005
Коли б не ця жахлива ніч,
Я б мала низку привілеїв.
Тепер я річ, прозора річ,
Яку до тебе тягне клеєм.
Між нами тисячі ярів,
Така дистанція, що й годі.
Але ти вузол так заплів,
Що вже не вийду на свободу.
І я приречена на смак
До найрозкутіших учинків.
А ти мене голубиш так,
Як найкоштовнішу перлинку.
22.01.2005
Ти мені необхідний сьогодні,
Як повітря, як тала вода.
Марно гріючи руки холодні,
Пролетить, як завжди середа.
А в четвер повернеться утома,
Грубий дотик байдужих обійм.
І залишиться терпка оскома,
Сіль від того, що ти вже не мій.
25.01.2005
