Поезія про Кохання
або
Поезія Високих Почуттів

На цій сторінці зібрані поетичні твори про високі почуття. До кожного у свій час в житті вони приходили, приносячи чи то радість, чи то горе, чи то смуток, чи то надію, але завжди залишали свій відбиток десь у глибині душі. Поезія цих авторів була вчасно записана на аркуші паперу і передана до думки загалу. Отож, читайте і насолоджуйтесь вічною грою слів і почуттів...

Олена Багрянцева, 1999-2002

"..."
Пустинний світ (15.12.1999)
Німе прощання (11.02.2000)
Твій шедевр (04.04.2000)
Розлука (05.04.2000)
Любов і печаль (13.04.2000)
Озеро зі слів (26.04.2000)
Серенада (02.05.2000)
Холодний час (03.05.2000)
Ритми зболеної душі (31.05.2000)
Замовчена любов (13.06.2000)
Ти живий (26.07.2000)
Лиш чекай (08.08.2000)
Дві тіні (13.08.2000)
Пробач (24.10.2000)
Маленьке диво (29.10.2000)
"Моя любов в долонях самоти..." (21.12.2000)
"Я запитала в сонця: “Де мій милий?”..." (28.01.2001)
Пізно (19.02.2001)
Закоханий протест (28.02.2001)
В унісон з журбою (18.03.2001)
Діалог (01.05.2001)
Наш сапфіровий день (06.05.2001)
Чому? (09.05.2001)
Internet (15.05.2001)
Вологий рай (26.05.2001)
З тобою (05.07.2001)
Продані почуття (23.08.2001)
Ковточок тебе (27.08.2001)
Зник (04.09.2001)
Минула (05.09.2001)
Телефон (12.09.2001)
Важливе слово (02.10.2001)
Без тебе (27.10.2001)
Ніч жадання (30.10.2001)
Храм любові (30.10.2001)
Дике небо (03.11.2001)
НІРВАНА (30.11.2001)
Кінець (30.11.2001)
Не повірила (02.12.2001)
Ангел (09.12.2001)
Добрий ангел (21.12.2001)
Віртуальний передзвін (23.12.2001)
Ніч-діва (03.01.2002)
До тебе (06.01.2002)
Гра в діалог (09.01.2002)
Комп’ютерний Едем (10.01.2002)
Голодні рими (29.01.2002)
Янь та інь (30.01.2002)
Думки про наш дует (02.02.2002)
Послання (11.02.2002)
Упізнай… (16.02.2002)
Казка про нас (20.02.2002)
Невчасно (24.02.2002)
Облако (24.02.2002)
Молися за нього (01.03.2002)
Втеча (12.03.2002)
Забуття (18.03.2002)
Вигадка (21.03.2002)
Твій янгол (22.03.2002)
За грати (29.03.2002)
Ти, вітер і любов (29.03.2002)
"Ти називав мене на “Ви” - а я сміялась..." (02.04.2002)
Сумна Олена (18.06.2002)
"Я напишу для тебе вірш. Я заримую..." (24.06.2002)
"Ти дарував мені натхнення - і сміявся..." (25.06.2002)
"Я так хотіла обірвати цей ланцюг..." (02.07.2002)
"О, звідки виник ти і як мене знайшов?..." (31.07.2002)
Це - любов (31.07.2002)
"Коли рука моя опиниться в твоїй..." (07.08.2002)
"Ти пахнеш фіалками й сонячним літом..." (07.08.2002)
"Я щось забула. Щось не встигла доказати..." (26.08.2002)
“Іди до мене. Будь моєю”, – він казав... (10.09.2002)
"Ты, как рубин, искришься и сияешь..." (11.09.2002)
"О не кажи: “Прощай”..." (29.09.2002)
Поету (29.09.2002)
Сумне передчуття (29.09.2002)
ЗаПоВід (30.09.2002)
"Скажи, чому так холодно без тебе?..." (03.10.2002)
"Вогонь чекання охопив мою кімнату..." (06.10.2002)
Я ніколи тебе не забуду (09.10.2002)
Я любила тебе колись… (16.10.2002)
Ты подарил мне осень на прощанье. (21.10.2002)
"Вона розсипала, мов порух, почуття..." (30.10.2002)
"Печальний вогник блимає на стелі..." (16.11.2002)
Мавка (19.11.2002)
Діалог з Відрадою (23.11.2002)
"Палітра снів змішалась у думках..." (24.11.2002)
Вершкові небеса (26.11.2002)
"Обплітаючи тіло дощем..." (29.11.2002)
Повернення (01.12.2002)
Я до тебе прийду серед ночі... (04.12.2002)
"Не примушуй мене пити грудень..." (06.12.2002)
Подумай... (09.12.2002)
Твій голос (09.12.2002)
Релакс (14.12.2002)
Роман (17.12.2002)
"Хто ранив цнотливе кохання, ніколи його не верне" (17.12.2002)
"Необачно завершила прозу..." (17.12.2002)
Чи наважусь я Вас полюбити? (17.12.2002)
"Ти знову викличеш таксі в 12 ночі..." (24.12.2002)
"В моїх руках твоє палало тіло..." (25.12.2002)
"Відкрий мені очі на світ..." (28.12.2002)

[Олена Багрянцева] Київ © Олена Багрянцева. Всі права застережені.

Пустинний світ

Була зима. Холодний сніг летів у очі.
І засліпляв мене нестримний, мокрий сніг.
Я йшла по вулиці самотньо, а щоночі
Приходив ти на мій неходжений поріг.

І під дверима ти стояв, такий печальний,
Охороняючи мій сон, усе чекав.
І аж до ранку скромний образ мій звичайний,
Немов мороз, на зимних вікнах малював.

Але не спала я у мороці безсоннім.
І в час нічний удома навіть не була.
Я йшла по вулиці, безлюдній і бездонній.
Й шукала втрачені хвилини і слова.

І падав сніг, той мокрий, перший сніг із неба.
Солодкий, ніжний і морозно-теплий сніг.
І я відчула: як же боляче без тебе!
Мій милий друг, якби простить мені ти міг!

…Було так зимно, так незатишно і темно.
Я йшла додому, я летіла, як зима.
І поспішала, і надіялась даремно.
Бо світ пустинний. Тут давно тебе нема…
15.12.1999

Німе прощання

Німе прощання не описують словами.
Воно, як небо, незбагненне та сумне.
Впаде на землю кришталевими сльозами
І огорне холодним подихом мене.

Я розчинюся у безслів’ї і розтану,
Як ніжний сніг, котрий вмирає навесні.
Але минулого шукати вже не стану.
Нехай залишиться воно у теплім сні.

Минуть роки, все дуже зміниться, - я знаю.
Ще стільки буде у житті знайомств, подій.
Але у тиші ночі я колись згадаю
Німе прощання… і печальний погляд твій.
11.02.2000

Твій шедевр

Поглянь: на вулиці давно снігів нема.
Вже ніжне сонце розтопило смуток сонний.
І наближається лавина із тепла.
Прийшла весна, змінивши настрій монотонний.

Але в душі тремтить минулого печаль.
Там ще кружляє заметіль сердець розбитих.
І перевтілюється в кригу тихий жаль
Казок забутих, таємниць уже розкритих.

Ти намалюєш на стіні свою любов.
Засохшим пензлем проведеш сплетіння ліній.
І відпечатаєш мазки пустих розмов.
А в день весняний твій шедевр покриє іній…
04.04.2000

Розлука

Привідкрились вуста, щоб промовити слово,
Але тут же застигли в німому жалю.
Глянув в вічі ти їй несміливо - і знову
Не подужав сказати: "Я іншу люблю".

Спали зорі на небі, закутавшись щільно
В чорну ковдру із туги, печалі і сліз.
Придивлявся до неї ти в темряві пильно,
Хоч в душі образ іншої бережно ніс.

І сльоза на щоці, мов росинка, тремтіла.
Віяв вітер розлуки, затримавши час.
"О! Пробач…" "Я давно тобі все вже простила."
Срібна ніч прошептала скорботно за вас…
05.04.2000

Любов і печаль

Привітались. Промовили слово.
Посміхнулись, ховаючи біль.
Й розішлись, щоб не бачитись знову,
В серце ранене всипавши сіль.

З ким такого, скажи, не буває?
З сонцем лагідним, з небом німим.
Бо в людей лиш кохання минає,
Огортаючи душу у дим.

Розлучились. В безслів’ї розтали.
Залишивши лиш спогади й жаль.
Як безсилі птахи, відлітали,
Промінявши любов на печаль.
13.04.2000

Озеро зі слів

Коли холодним, втомленим дощем
Фальшиву радість ти свою змиваєш
І від людей у сон хмільний тікаєш,
Відрізавши цей світ важким мечем,

Не забувай, що все колись мине.
Назавтра знову сонце посміхнеться.
Надія в душу щиру повернеться.
Розтане в небі зарево сумне.

Ти віднайди в цім озері зі слів
Єдину правду, чисту і приємну.
Відкрий кохання, вірне та взаємне.
Полинь у сон із добрих почуттів.
26.04.2000

Серенада

Коли дивився ти на мене із небес
Я тихо плакала. Чому? Сама не знаю
Мені здавалося, що я тебе кохаю
В моєму серці ти давно живим воскрес.

Минали дні, й наївно ночі в безвість йшли
Сміялось сонце і дощем ридало небо
Ми відчували одне в одному потребу
Хоч так далеко, в різних вимірах, були.

Я заховалась від людей у теплих снах
В моєму світі стало затишно й спокійно
А ти не міг по цій землі ступати вільно
І полетів у чисте небо, ніби птах.

Мені казали: "Не бува таких чудес"
А я все вірила. Чому? Сама не знаю
І досі ласку й ніжну радість відчуваю
Коли ти дивишся на мене із небес…
02.05.2000

Холодний час

Весняний день чомусь такий холодний.
Солодкий торт нестримано гіркий.
І ситий сонцем день немов голодний.
Найкращий друг якийсь неговіркий.

Бо чорний плащ окутав світ великий.
Усе покрила чорна пелена.
Осів туман, похмурий та безликий.
Прийшли часи сп'янілі від вина.

Холодні люди бродять без надії.
В сумних очах немає вже вогню.
Лиш в мене в серці вогник пломеніє,
Бо всеодно життя я це люблю.
03.05.2000

Ритми зболеної душі

Так зболено душа щемить
У вирі буднів існування.
Сюжетом марного чекання
Означилась ця дивна мить.

Солодкий відчай не спинить.
Він у душі вночі і зрання.
Живі слова тремтять риданням.
Недоговорене болить.

І таємниче час мовчить.
Ховає біль свого кохання.
Бо не відбудеться вінчання.
Душа так зболено щемить.
31.05.2000

Замовчена любов

Я не наважусь Вам сказати, що люблю
Волію просто так у мріях помовчати
Й свою історію очима розказати
Адже мовчанням Вас напевне не стомлю.

Нехай тріпоче моє серце кожен раз
Як Ви ітимете повз мене, й мимоволі
Зніяковіло відведете погляд долі
Я всеодно не зупинюся біля Вас.

Адже напевне знаю: Ви тепер не мій
Я Вас прогавила, коли отак мовчала
Але, мабуть, уже б ніколи не сказала
Який для мене Ви в цім світі дорогий.

Я не зізнаюся, як щиро Вас люблю
Дозвольте образ ваш в безслів'ї споглядати
Бо мовчки ще не заборонено кохати
Своїм мовчанням я Вас точно не стомлю
13.06.2000

Ти живий

Ось ти з’явився – і одразу зник.
Як промінь сонця у зимову стужу.
Не думати про тебе я не здужу,
Не заглушу сама душевний крик.

Лишив мені надію і печаль.
Сказав: “Чекай. Я буду дуже скоро.”
Й пірнув кудись у тихе, ніжне море.
Але так і не винирнув, на жаль.

Чомусь душа збагнула, що тепер
Лишилась одинока в цьому світі.
Та все ж я ще продовжую любити.
Бо знаю: ти живий. Ти не помер.
26.07.2000

Лиш чекай

У тиші дивного, забутого життя
Блукають сни.
Я намагаюся не плакать –
І сміюся.
Ти лиш чекай,
Бо я напевне повернуся.
Не залишу тебе в полоні у весни.

Це наше літо. Ти послухай уночі
Зірок мотив.
Зітхає небо ненаситне
І глибоке.
Мені сьогодні
Так без тебе одиноко.
У мою душу ти вогонь живий вселив.

І він горить, такий тендітний,
Як струна.
В безслів’ї ніжного світанку
Не згорає.
Я точно знаю,
Що далеко десь чекає
Мене хтось рідний – не залишусь я одна.
08.08.2000

Дві тіні

Горів вогонь, палаючи в пітьмі.
Два юних серця рівномірно бились.
Слова кохання в безвісті губились
І розчинялись у безсоннім сні.

Ласкаво теплий вітер колихав
Маленькі зорі на бездоннім небі.
Її ти ніжно пригортав до себе
І солодко у губи цілував.

В дві тіні огорнулася Земля.
Не чорні, а рожеві, як серпанок.
Здавалось, не настане нині ранок.
Закоханих і морок освітля.
13.08.2000

Пробач

Пробач… Мені хотілося зробити диво
І я пішла в далекий край
Сказавши наспіх: "Прощавай"
І сухо кинув ти: "Щасливо".

Блукала з відчаєм я в парі довго дуже
І врешті вибилась із сил
Назад не вернешся - там пил
Й твоє лице, таке байдуже.

Пробач. Мені тепла так сильно заманулось
Яке з тобою не знайшла
І я в далекий край пішла
Але назад не повернулась
Пробач…
24.10.2000

Маленьке диво

Коли приходить у життя маленьке диво
Що називається так солодко - любов
Я із самотності звільняюся оков
І почуваю себе втішено-щасливо.

Коли два серця б'ються поруч в такт єдиний
І не шкодує ніч всесильних своїх чар
Любов у чаші наливає свій нектар
І в наші душі незбагненне сяйво лине.

Коли слова не вимовляються сміливо
Всі почування виражаються в очах
І відчуваю я тепло в твоїх руках
То це приходить у життя маленьке диво
29.10.2000

Моя любов в долонях самоти
Давно згоріла. Дивно так, завчасно.
Зник сивий біль. Уже не снишся ти.
Усе минає злагоджено й красно.

Але сніги у вихорі гучнім
Стежини в серце сліпо замітають.
І крізь пургу в екстазі неземнім
Безжально душу сизу роздягають.

Та я вже звикла. В мороці ночей
Дивлюсь на зорі – й ніжність відчуваю,
Коли довкола сяє сто очей.
Але любов… Прости. Її немає.
21.12.2000

Я запитала в сонця: “Де мій милий?”
Воно змовчало, очі заховавши.
Свій повний вид у золото ввібравши,
На мене промінь кинуло чутливий.

Спитала в неба: “Де, скажи, мій любий?”
Змарніло небо, хмари позбиравши.
Широкі поли мрякою зібгавши,
Послало дощ на мене синьо-грубий.

“Де мій коханий?” - крикнула в нікуди.
Пішла луна - і боляче так стало.
На небі сонце хмари цілувало…
“Його нема”, - сказали згодом люди.
28.01.2001

Пізно

Будь ласка, не приходь в мої думки
Не зачаровуй мріями уперто
Всі спогади поглинули роки
А з пам'яті тебе чомусь не стерти.

І важко так пояснення шукать
Придумувати виправдання різні
І визнати, що хочеться кохать
Так пізно
19.02.2001

Закоханий протест

Букетик із троянд - такі банальні квіти
Прощальний реверанс, невимушений жест
Exuse me, це кінець - даєш ти зрозуміти
І виразить душа закоханий протест.

Хвилина ще одна - й ти хутко підведешся
Поспішно і без слів у справах десь майнеш
І в мій рожевий світ повік не повернешся
Рукою на усе відчаєно махнеш.

Панянка Самота - супутниця натхненна
Нанизує крізь дим коралову печаль
Любов - солодкий плід, коли вона взаємна
Та рідкісний той сорт, на превеликий жаль
28.02.2001

В унісон з журбою

Ми в унісон з журбою
Кохалися з тобою
На мокрому асфальті
У сяйві ліхтарів
І падав сніг лапатий
На простір наш крислатий
Пробуджувалась пристрасть
У лоні почуттів
Виблискували зорі
В закоханому морі
І сипали вітання
Засліплюючи нас
А поруч гелготали
Самотні п'єдестали
Які в пориві страсті
Лишив стоокий час
Ми в унісон з журбою
Кохалися весною
І падав дощ рожевий
Вмиваючи любов
Ласкалися всенічно
Й хотілося навічно
В твоїх міцних обіймах
Позбутися оков
Самотності
18.03.2001

Діалог

Ми, грачись цнотливими вустами,
Вели безцільно довгий діалог.
І душу завуаливши словами,
На очі напускали сонний смог.

Нанизуючи речення даремні,
Ми плутались в незв’язаних рядках.
І бачили лиш тіні вельми темні
На стомлених асфальтових руках.

А губи щось натхненно мурмотали
Невпинно, безкінечно, цілу ніч.
Проте, ми так нічого й не сказали,
Залишившись із небом віч-на-віч.
01.05.2001

Наш сапфіровий день

Так завчасно згорів діамантовий день
Ми не встигли з тобою проститись
Нас світанок зустрів міріадом пісень
Та не дав свого сонця напитись.

Пролетіла за мить наша зустріч хмільна
Ніч із ранком злилась воєдино
Нас з тобою звела й розлучила весна
Протоптавшись по душам хвилинно.

Наш сапфіровий день так завчасно згорів
Руки раптом самі роз'єднались
Я пішла по землі, ти у небо взлетів
І відтоді ми більш не стрічались…
06.05.2001

Чому?

Скажи, навіщо срібним голосом вітрів
Тобі шептала я заплакані сонети?
У муках складені вигадливі куплети
Яких ти навіть крізь лупу не розумів.

Я передумувала тисячі разів
В куточку кожнім свіжі образи шукала
І навіть сон на теплі рими проміняла,
Пірнувши в марево натхненних почуттів

А вранці вилила із серця ріки слів
На грішну Землю у безпам'ятному леті
Чому шептала я заплакані сонети
Тобі дарено срібним голосом вітрів?
09.05.2001

Internet

О не зникай! З тобою затишно мені.
Ми однодумці в віртуальному просторі.
У цьому бурному комп’ютерному морі
В інформаційному палаємо вогні.

Ти ніби поруч. Та далеко водночас.
Тебе шукаю я початними шляхами.
Однак, не бачу візуальними очами,
А вдовольняюся лиш обмінами фраз.

Мій милий друже! Щиро дякую тобі,
Що ввів у світ новий технічного прогресу.
І у лаштунках інтернетного процесу
Не дав життя моїй запиленій журбі.
15.05.2001

Вологий рай

Вологий біль холодної розлуки.
Скупі слова, відточені ножем.
І відчайдушна спроба змити руки
Під філігранно зморщеним дощем.

Тремтіння крил маленьких за спиною.
Утечі план, що вигадав Дедал.
Замаскування п’яною ходою.
Поспішний виклик на осінній бал.

Останній погляд, кинутий в нікуди.
Байдужий жест і голе: “Прощавай”.
Думки на тему: Що із нами буде,
Коли скінчиться цей “вологий рай”?
26.05.2001

З тобою

Ми так і не зустрілися з тобою,
Мій друже безіменний та німий.
Дорогою заплутано-кривою
Ти сіяв тільки спокій таємний.

Було з тобою затишно й надійно.
Нас з’єднував комп’ютерний зв’язок.
Звучала кожна фраза мелодійно.
Ти вправно плів зі слів мені вінок.

Але, яке невтішно-буре лихо -
Недійдені, загублені листи!
Знов сірість, суєта. І знову тихо.
Ми так і не зустрілися. Де ти?
05.07.2001

Продані почуття

Ну ось і все. Це був останній жарт.
Пливе конвульсія бездиханного тіла.
Сліпа любов сполохано влетіла,
Розвіявши колоду срібних карт.

Монетка прокотилась по душі.
Продались ми за мить необережну.
У пірву все покидали безмежну.
На почуття наклали візажі.

Щербаті, необдумані думки
Наклеїли на зламані вітрини.
Укрили татуажем голі спини.
Й тернові на чоло вдягли вінки.
23.08.2001

Ковточок тебе

Я відпила ковточок тебе
В ненаситно-жагучу хвилину
І тепер моя хіть не пройде
Як не вип'ю до дна - то загину.

Ти розлив свій солодкий нектар
По заспраглому серцю рікою
І зайшов у душевний вівтар
Щоб навіки з'єднатись зі мною.

Спокушаючи соком п'янким
Ти дозволив частинку відпити
Я ж пером написала тонким
Що не можу тебе не любити
27.08.2001

Зник

Ти влився гармонійним візерунком
В життя моє похмуре і брунькасте
Вдалось мені на мить спіймати щастя
Наситившись жагучим поцілунком.

Ти зник. Так само тихо, як і вкрався
У дні мої збуденщено-самотні -
І витягнув з бездонної безодні
А сам у ній у розпачі зостався.

Отак ти зник…
04.09.2001

Минула

А story наша швидко так минула
В пергаментах сердець не збереглась
Дороги наші доля розминула
Й я іншому покірно віддалась.

Так дивно все в житті кудись зникає
Лишаючи невипитий ковток
Мов свічка, достеменно догорає
Зривається, як осінню листок.

Та знову щось приходить таємниче
На зміну всім минулим, почуття
Роман наш закінчився так незвично -
І я розпочала нове життя
05.09.2001

Телефон

Невже усе залежить від дзвінка?
Скупого телефонного сигналу?
Що лагідніш від хлюпання струмка
Чистіше іскрометного хришталю?

Нас може поєднати тільки дріт
Словесним затопивши океаном
Штовхнути у безпам'ятний політ
Укрити зацілованим туманом.

Та впертий аппарат чомусь мовчить
Кидаючи мій спокій на поталу
Як дорого віддала б я за мить
Скупого телефонного сигналу!
12.09.2001

Важливе слово

Я не додумала. Прости. Не дописала
Важливе слово - і відправила листа.
Як я кохаю тебе палко, не сказала.
І загубилася ця істина проста.

А ти, отримавши неситий той рукопис,
Читав взахльоб мої зманіжені рядки.
Але прогавив зацілований тайнопис.
Не прочитав майстерно сховані думки.

Найголовніше залишилось несказанним.
Коли вже пізно, не повернешся назад.
І я лишилася із відчаєм туманним.
Так і не стримавши душевний водоспад.
02.10.2001

Без тебе

Огидно день без тебе проминув.
Попалось серце у мерзотну сітку.
Підтяли непорочну твою квітку.
А ти того не бачив і не чув.

У соромі блукати довелось
Розмитими стежками в підлій ночі,
Вмиваючи сльозами згаслі очі.
Ось так мені без тебе тут велось.

А ти, десь в теплих снах, далеко був.
Літав на крилах нашої любові…
Розбились підло мрії пурпурові.
Без тебе день огидно так минув…
27.10.2001

Ніч жадання

Закривши сонце темною вуаллю,
Вони жували кислу самоту.
Задовольнившись димною печаллю,
Глитали жадно млосну гіркоту.

Гріховну плоть в пітьмі не помічали.
В нірвані болю репались серця.
Вони - безумці - тяжко так кохали.
Але розрили стежку до вінця.

Спаливши день, вдоволено мигтіли.
Без сірників зайняли почуття.
Вони б не вмерти в ніч таку хотіли,
А народити ще одне життя.
30.10.2001

Храм любові

Зреміксуй мене нотами ласки.
Розіпни на долонях любові.
І вустами рожевої казки
Прошепоч серенади бузкові.

Одягни мене в шати вінчальні.
Заплети у волосся лілею.
І думки свої димно-печальні
Безворотньо закидай землею.

Пий нектар мій солодкий поволі.
Щоби вічно любов смакувати.
Щоб у храмі щасливої долі
Ще два серця могли поєднати.
30.10.2001

Дике небо

У глупій ночі ненавмисне наступила
Тобі на серце - і спіткнулася невдало.
Я рівновагу раптом втративши, упала
В п’янкі обійми, загубивши свої крила.

Ти на руках мене відніс у теплі хмари.
В колисці неба ми гойдалися всенічно.
Та час відведений минув так скоротічно.
Моргнуло сонце, розвіваючи всі чари.

І я вернулася на землю, відшукавши
Маленькі крила… Та вернулася без тебе.
До свого сонму приєднало дике небо
Тебе навмисне від кохання мого вкравши.
03.11.2001

НІРВАНА

Нірвана прийшла із холодним дощем,
Приземлену хіть затоптавши.
Концепцію серця зламавши.
Ковтнула гіркий його щем.

Зависнув комп’ютер думок.
У спогадах пам’ять втопилась.
Система надії розбилась.
Не можна відкрити душевний замок.

І всьому причина одна -
НІРВАНА. Це ти, безперечно.
Кохаючи, так небезпечно
Надпити хмільного вина.

Ось так і приходить вона. Нірвана…
30.11.2001

Кінець

Вони запалили хмиз.
Любов вже не гріла серця.
Такий кумедний каприз
Страшного для них кінця.

Вогонь закривавив світ.
Багаття здіймалось увись.
В такий шалений політ
Востаннє вони піднялись.

Пустились у вальс брудний.
Змели спопелілі сни.
А хмиз догорів чудний.
І…зникли з Землі вони…
30.11.2001

Не повірила

В твою любов я не повірила - і що ж?
Ти став навколішки і сліпо вибачався.
Мені довіку бути вірним обіцявся.
Та заглушив твої слова стогубий дощ.

І не повірила я знов в твою любов.
Куди ніжніше свіжий вітер цілувався.
Щиріше дощ мені в коханні зізнавався.
Твоїх не слухала я змушених розмов.

Я не повірила в любов твою. Пробач.
Адже не в мене - ти у сон свій закохався.
І від реальності гнилої заховався.
А я заслухалась не в твій - в небесний плач.
02.12.2001

Ангел

Пробач мені. Я мушу відлітати.
Так холодно у світі суєти.
Єдиний в ньому ангел тільки - ти,
Якого заборонено кохати.

Я хочу теплих променів зібрати
В позбавлених тривоги небесах.
І сонце запечатать на губах,
Щоб гаряче було їх цілувати.

Ніколи більше смутку не пізнати.
З очей не лити солену росу.
А мовчки споглядать твою красу.
І ангелом самій для тебе стати.
09.12.2001

Добрий ангел

Ти напоїв мене трояндовим нектаром.
Залив потоком помаранчових лексем.
І кригу серця розтопив стогубим жаром.
Увів за руку в зацілований едем.

Сповив мій спокій у прозору перелину.
Укрався в сни солодким подихом думок.
Наповнив сенсом кожну прожиту хвилину.
Надпив з душі моєї впевнений ковток.

Ти добрим ангелом в мою спустився долю.
Широким помахом крила прогнав печаль.
Позбавив серце замаскованого болю.
І полетів без мене – сам – в небесну даль…
21.12.2001

Віртуальний передзвін

Нас кличе віртуальний перезвін.
Програма розпізнала серце чуле.
Ми будимо замріяне минуле
Між сонцем залоскочених руїн.

І тулимось в незрушний монітор,
Що островом любові нам явився.
Ми звільнюєм чуття від димних штор.
Чекаєм, відлік часу щоб спинився.

Розтоплюємо посмішками лід.
Зливаєм юні душі воєдино.
Ми рвемось у безпам’ятний політ.
Й несемось по інету безупинно…
23.12.2001

Ніч-діва

Так боязко спустилась тиха ніч
На землю у цнотливому убранні.
Два серця, розчинивши у коханні,
Занурила в спекотну свою піч.

І очі засоромлено звела
За зоряну вуаль ясного неба.
Блиск щастя випромінюючи з себе
Двум душам до останку віддала.

Ніч-діва зачепилася за дим
Сердець, що ледь в огні не спопеліли.
Закохані в безпам’яті зомліли,
Розливши зацілований інтим.
03.01.2002

До тебе

Зламавши кригу, я натрапила на…тебе.
Розбивши відстань, віднайшла твої сліди.
Беззастережно пролетіла буре небо.
Здолала хвилі океанської води.

Розтерла час в руках палкого сподівання.
Перестрибнула всі прогалини й яри.
На крилах чистого й казкового кохання
Піднялась легко, беззусильно догори.

Твій ніжний погляд указав мені стежину.
Ласкавий голос ні на мить не покидав.
І ми побачились з тобою… на хвилину.
Нас сивий вітер, зимний владар, роз’єднав.
06.01.2002

Гра в діалог

Ми гралися з тобою в діалог.
І душі в моніторах виливали,
Загублені у часі віртуали,
Ховались за комп’ютерний чертог.

Жували без мети взаємний жаль.
Боялися у просторі згубитись.
До нитки намагалися відкритись,
Знімаючи буденності вуаль.

В комп’ютерному морі почуттів
Щомиті одне одного шукали.
Ми зустрічі реальної чекали,
Щоб грати в діалог уже без слів…
09.01.2002

Комп’ютерний Едем

Я знаю, ангели не вміють говорити.
Та промовляєш ти мені живі слова.
Й вони, коштовніші за перли й ебоніти,
Стають нектаром для чутливого єства.

Ти огортаєш мою душу смогом дива.
І заливаєш водоспадом ніжних фраз.
В твоїй присутності я втішена й щаслива,
Переживаю дивний трепет кожен раз.

Я знаю, в анголів також існує мова.
І цьому приклад – неповторний наш тандем.
Ми для інтимного, розпеченого слова
Знайшли помешкання – комп’ютерний Едем.
10.01.2002

Голодні рими

А я чекала теплого дощу,
Бо думала, він змиє наші болі.
Я думала, що в небо полечу
Подалі від настирливої долі.

Мені не вистачало тільки крил
Для впевненості довгого ширяння.
Душа перетворилася на пил
В агонії палючого кохання.

І гострими краплинами по склі
Відточував мій дощ голодні рими.
Я так і залишилась на землі.
Із мріями розпечено-сумними.
29.01.2002

Янь та інь

Лише у серці б’є вогонь. Все інше – тлінь.
Згубились символи – і час затер сліди.
Не розібрати похапцем, де янь, де інь.
І невідомо: далі що? І йти куди?

Одна миттєвість залишилась – і…кінець.
Солоні бризки у лагуні чорних хвиль.
Єдиний шлях – у невідомість – навпростець
Без підрахунку нескінченно-довгих миль.

Та ніжне полум’я у серці не згорить.
Жадоба жити злине птахом в височінь.
Усе минеться, все лихе переболить.
І буде вічно на планеті янь та інь.
30.01.2002

Думки про наш дует

В сумних думках про наш дует проводжу час.
Стрічаю сонце в окулярах із нудьги.
Жбурнула доля нас на різні береги,
Укрила душу срібним панцирем з фольги
І роз’єднала, не запитуючи нас.

Нахабна відстань вкрилась шелестом листів.
Лавина літер цілий всесвіт зайняла.
Тебе від мене срібна доля відняла,
Мої думки і навіть біль перейняла –
І загорнулась у лавину почуттів.

…В мінорнім настрої малюю твій портрет.
І знов чекаю на побаченні ві сні.
Лаштує доля свої жарти навісні,
На небі зіроньки запалює ясні.
Проходить ніч в сумних думках про наш дует…
02.02.2002

Послання

Я знов творю – і знову шлю тобі послання.
Прошу у вітра: “Передай йому привіт.
Повідай щиро про святе моє кохання.
І захисти його від горя та від бід.”

Я знову плачу – і вустами посміхаюсь.
У мріях з вітром до крила твого лечу.
І з кожним порухом все більше сподіваюсь.
Все голосніше про любов свою кричу.

Я перешкоди на шляху важкі долаю.
Зриваю терни, перестрибую яри.
Любов у серці донесу тобі безкраю –
І знов творитиму до пізньої пори.
11.02.2002

Упізнай…

Ти упізнай мене між тисячі облич.
У сотнях кроків відшукай мої сліди.
Від сивих буднів ніжне серце укради.
І в білий рай своїх бажань мене поклич.

Хай донесе на крилах ночі дивний птах
Твій теплий подих, дотик вуст і ніжний сум.
Я загорнуся в перелину срібних дум.
І буду плавати з тобою в довгих снах.

А на світанку позолоченим дощем
Впаде із неба зацілована ріка.
В моїй руці твоя опиниться рука.
І в світ Кохання ми з тобою увійдем…
16.02.2002

Казка про нас

Нас вітер поєднав – і розлучив.
Пронісся диким вихром повз серця.
Завчасно нашу казку закінчив,
Не давши дочитати до кінця.

Розлука нам зробила макіяж
Печального чекання з білих снів.
А зорі напускали томний раж
І сипали в нас іскри почуттів.

Ми в пристрасті зливалися в думках.
Зривались серед буднів до небес.
Губилися – й знаходились в світах,
Керуючи вітрилами Чудес.

А вітер невідчепно лоскотав
Захоплені, закохані серця.
І неквапом нам казку прошептав,
В якої не придумано кінця…
20.02.2002

Невчасно

Невчасно промовила срібні рядки.
Наївно розсипала рими.
Ти зле осміяв мої щирі думки.
Й нещадно побавився ними.

Поезії ноти розтерлись у прах.
Зів’яли народжені звуки.
Я щастя шукала в лазурних словах.
А в обмін отримала муки.

Даремно відкрила сердечні замки.
І склала обламані крила.
Промовила марно я срібні рядки.
Невчасно тебе полюбила.
24.02.2002

Облако

Неустанно льёт дождь за окном.
Ты и я – словно облако в мае.
Беспричинно, искристо рыдаем.
В водопаде полмира купаем.
И танцуем в слезах. А потом

Будет солнце смеяться из неба.
Тёплый лучик добра посылать.
Нашу страсть не пытаясь унять,
Будет с нами беспечно играть.
И дарить жемчуг радости. Мне бы

Стать на миг твоим сердцем, мой друг.
Ощутить каждый вздох опьяненья.
Перенять твои мысли, волненья.
Отыскать клад любви, вдохновенья.
И… вернуться в свой замкнутый круг.
24.02.2002

Молися за нього

Молись за нього – він не з тих, хто виживає.
В буремнім світі так непросто буть живим.
Остання іскорка в очах його згорає.
Здається ангелом він грішним і святим.

Пробач за все – не заслужив він покарання.
Шлейф чистих вчинків розвівається за ним.
На сторінках його сумного існування
Немає літер – лиш їдкий, скрипучий дим.

Ефір добра твоя молитва розливає.
Він щирим другом був, привітним і простим.
Таких людей на світі мало так буває.
Молися палко і простись навіки з ним.
01.03.2002

Втеча

Словесний океан мене втомив.
Я плавати у ньому не навчилась.
В очах твоїх прозорих загубилась.
Твій голос всі думки мої розмив.

Позичивши у птаха два крила,
Здійнялась в недоступні високості.
Не маючи до тебе й краплі злості,
Від тебе в небеса я утекла.

Та й там мені притулку не знайшлось.
Дивились всі на мене звиродніло.
І так мені до тебе закортіло,
Що скинути ті крила довелось.

Тепер я знов з тобою, як колись.
Не хочу вже ні плавать, ні літати.
А затишно з тобою розмовляти
Й словесно підніматися увись.
12.03.2002

Забуття

Із відчаєм у парі ти літав
В блаженному, зманіженому сні.
Й крилаті візерунки малював
На ламкому криштальному вікні.

Ширяючи в просторах, ніби птах,
Ти роси випивав з ранкових трав.
І хмари в недосяжних небесах
Заспраглими губами цілував.

Ти силився вхопити кожну мить
Солодкого, п’янкого забуття.
І в сонному польоті заглушить
Реалії суєтного життя.
17.03.2002

Сонне щастя

Як дивно! – ти життя своє проспав.
Палаючи у полум’ї ілюзій.
Повік своїх повік не відкривав,
Не знав, що є любов, не вірив в друзів.

Розпеченими іскрами зірок
Засліплював думки свої голодні.
На серце начепив важкий замок.
І маревом тинявся по безодні.

Ти спав – яке це диво! – все життя.
І навіть ні на мить не посміхнувся.
У безмірі хмільного забуття
Навіки сонним щастям захлинувся.
18.03.2002

Вигадка

Це тільки вигадка. Ілюзія словесна.
Хмільне бажання двох закоханих створінь.
Це просто казка, віртуальна і чудесна,
Про те, як стрілись в моніторі янь та інь.

Ніхто не вірив. Божевіллям обзивали
Святу історію, запалену вогнем.
Мільйони палиць у колеса наставляли.
І намагалися розвінчити едем.

Ніхто не знав, що це любов – міцна та щира.
Яка не знає перешкод, не лічить днів.
Два ніжних вогника в серцях, де грає ліра
Святу мелодію натхненних почуттів.
21.03.2002

Твій янгол

Твої зіниці не змикались уночі.
Сліпуча зіронька від сну відволікала.
А може, я тобі заснути не давала,
Присівши янголом маленьким на плечі.

В безсонних звуках розливався трепет крил.
Я посміхалася тобі сором’язливо.
А ти відчаєно шукав крилате диво –
Й не міг знайти мене в пітьмі нічних вітрил.

…Вологі очі не заснули ні на мить.
Солодкі сльози затопили півкімнати.
Яскрава зіронька не дала тобі спати.
І тільки янгол на плечі маленький спить…
22.03.2002

За грати

За грати не приходить навіть сон.
Відреченість від світу капітальна.
Душа твоя стражденно-безвуальна
Не може пережити цей полон.

“Врятуй мене, мій ангел-побратим!”
Не визволить ніхто – бо всі за себе.
З-за гратами не видно навіть неба.
Єдиний твій супутник – сивий дим.

Закрий свої повіки – помовчи.
І може, у думках прийде рятунок.
Прийми від долі дивний подарунок.
Й журбу свою за грати заточи.
29.03.2002

Ти, вітер і любов

Ти скажеш: “Я любив її. Авжеж.”
Напружуючи пам’ять, пригадаєш…
А вітер прошепоче: “Так…Я теж
Люблю її, хоч ти цього не знаєш…”

Подивишся в минуле іздаля.
Не видавивши сліз, хлипнеш журливо.
Укриється дощем суха земля –
І вітер заридає… “Що за диво?” –

Ти руки в здивуванні розведеш.
Тростинку свого серця розламаєш.
І кинеш: “Я любив її…авжеж…”
А вітер донесе: “Вже не кохаєш…”
29.03.2002

Ти називав мене на “Ви” - а я сміялась.
Пелюстки слів твоїх злітали на асфальт.
Стогубе сонце понад нами цілувалось
І перетворювались промені в базальт.

Ти розпилявся компліментами чудними.
Я ніби нишком позирала в небеса.
І заслухалася акордами німими.
Ось в чому істина. Дивись! - яка краса!

А ти не чув солодких нот, не бачив неба.
Мене захоплено на “Ви” ти називав.
І пригортав ласкавим дотиком до себе.
Свою любов в моєму серці розливав.
02.04.2002

Сумна Олена

(Поема про любов)

Сумна Олена цілу ніч смішні послання
Тобі писала на прозорому вікні.
Неначе фарбу, розлила п’янке зізнання.
І, мов лілея, потонула уві сні.

А вранці сонце розрум’янилось примхливо,
Твою свідомість повернувши до життя.
І ти побачив на вікні словесне диво –
Наївну сповідь неземного почуття.

…Свою Олену ти шукав по всіх усюдах.
На кожній вулиці про неї всіх питав.
І одержимим називали тебе люди.
Сміялись друзі: “Бач, він фею покохав!”

Але щодня із першим променем ранковим
Ти підбігав, увесь тремтячи, до вікна.
І милувавсь її посланням пурпуровим.
Пив кожне речення захоплено до дна…

Сумна Олена уночі намалювала
Свій власний образ на прозорому вікні.
Тебе крізь шибку у вуста поцілувала.
І заховалась, мов за ширмою, вві сні.

А ти прокинувся тривожно серед ночі.
І в сяйві місяця зустрів живий портрет.
Які сумні, які прекрасні в неї очі!
Який стрункий, який вродливий силует!

Свою Олену ти побіг наздоганяти
На сонну вулицю у сяйві ліхтарів.
Готовий серце був з грудей своїх віддати,
Якби її в нічному мороці зустрів.

Але нікого не було вночі надворі.
Суворе місто наказало спати всім.
І ти пішов повільним кроком у мінорі
У свій самотній, свій порожній, дивний дім.

Сумна Олена через день вночі почула,
Як тихо плаче хтось в кімнаті за вікном.
І від розчулення сховатися забула,
Не встигла вкритись рятівливим своїм сном.

Прийшов світанок, розливаючи проміння.
Ти пробудився зі сльозами на очах.
І ледь не скрикнув від чарівного видіння,
Коли відчув палкий цілунок на вустах…

Свою Олену ти не зміг переконати,
Що у реальності світ краще, ніж вві сні.
Вона влетіла, обіцяючи кохати
І залишати поцілунки на вікні…
18.06.2002

Я напишу для тебе вірш. Я заримую
Всі наші зустрічі й невимовлені фрази.
І ніжні очі опишу як два алмази.
Тебе словами чарівними подивую.

Я розкажу про почуття палкі, безмежні.
Душевні струни зачеплю смичком тендітним.
Я проведу штрихом блідим та непомітним
Свої надії й сподівання обережні.

Ти прочитаєш мого вірша в здивуванні.
Й складеш у відповідь солодку серенаду.
Ти подаруєш мені ласку та відраду,
Отак освідчившись нарешті у коханні.
24.06.2002

Ти дарував мені натхнення - і сміявся.
Являвся в снах - та несподівано зникав.
То розмовляв зі мною щиро, то ховався.
То був серйозним, то безжурно жартував.

Вели з тобою нескінченну ми розмову.
Щодня стрічались і прощалися щодень.
Складали разом нашу пісню пурпурову -
Найвірогіднішу з усіх земних пісень.

Мені здавалось: все життя тебе я знала.
Ти - промінь сонця на буденнім полотні.
Блакитне сяйво найчистішого кристалу.
Даруєш радість та просвітлення мені.
25.06.2002

Я так хотіла обірвати цей ланцюг.
Пройти наш берег від початку і до краю.
Я так боялася, що палко покохаю
Тебе, мій друг.
Мій милий друг.

І заховавши почуття в душевний сад,
Перетворилась я у лілію печальну.
І розливала з пелюсто?к росу криштальну,
Як водоспад.
Сліз водоспад.

А ти втішав мене відчаєно, як міг.
І цілував моє лавандове волосся.
Але бажання наше спільне не збулося.
І випав сніг.
Улітку - сніг.
02.07.2002

О, звідки виник ти і як мене знайшов?
Чому раніше не стрічались ми з тобою?
На цій Землі, скажи, дорогою якою
Ти у строкатому вінку без мене йшов?

І як жила? я весь цей час, скажи мені,
Без ніжних усмішок, без слів твоїх чарівних?
Ширяла птахом у думках своїх наївних.
І лиш вночі тебе я бачила вві сні.

Минула юність блискавично, мов стріла.
Твереза молодість дорослістю пропахла.
Але душа моя дитяча ще не вчахла.
З тобою поруч знов я щастя віднайшла.
31.07.2002

Це - любов

Наївна посмішка із розуму звела,
Відвертий погляд мідну пристрасть запалив.
Замок на серці обережно ти відкрив.
І я утримати спокусу не змогла.

Картинка зустрічі застигла у думках.
Криштальні звуки твого голосу, слова…
Але на тебе не дістала я права.
Ти недосяжний. Ти – як місяць в небесах.

Чому ж душа моя до тебе рветься знов?
Її не спинить заборона, совість, гріх…
Чому обрала я тебе поміж усіх?
Боюся відповідь почути: “Це - …”
31.07.2002

Коли рука моя опиниться в твоїй,
І зблисне іскорка у кремових очах,
Я загорнуся в пелерину ніжних мрій -
І розчинюся в кришталевих небесах.

Коли торкнуться моїх вуст твої вуста,
І дивний трепет наші душі огорне?,
На мить зупиниться хвилина золота -
І несміливо поцілуєш ти мене.

Коли два серця будуть битись в унісон,
Не відчуваючи довкола суєти,
Заплющу очі і відчую: це не сон.
Це все насправді. Це - реальність: я і ти.
07.08.2002

Ти пахнеш фіалками й сонячним літом.
Твій голос, немов найчистіший струмок.
Ти янголом добрим літаєш над світом.
Володар моїх думок.

Даруєш мені срібнокрилу відраду,
Квітуче суцвіття рожевих надій.
Несеш ніжне слово і щиру пораду.
Герой заповітних мрій.

Розпалюєш в серці багаття із ласки.
І сяєш між іншими, місяць немов.
Ти – принц із чарівної, милої казки.
І, може,…моя любов.
07.08.2002

Я щось забула. Щось не встигла доказати.
Зітри сльозу з моїх коралових очей.
І я полину в світ самотності блукати.
Тебе чекати
В білих сутінках ночей.

Живу легенду про любов я розгадала.
Душа пропахла ароматом почуттів.
Але не все тобі, прощаючись, сказала.
Не відшукала
Влучних фраз, потрібних слів…

Я від думок своїх прозорих заховалась.
І як люблю тебе сердечно, не зізналась.
26.08.2002

“Іди до мене. Будь моєю”, – він казав...

“Іди до мене. Будь моєю”, – він казав.
Я мовчки слухала, розтягуючи час.
Повільно одяг з мого тіла він скидав –
І ковдра ночі непідступно вкрила нас.

Ми залишилися удвох на ложі снів.
Віддались пристрастям, не стримуючи гріх.
І під розкішним водопадом теплих слів
Зазнали разом найсолодших в світі втіх.

А на світанку він прокинувся один –
Пуста кімната вкрила льодом почуття…
Старий годинник нагадав про часу плин.
І він подумав: “Лиш одне у нас життя”…
10.09.2002

Ты, как рубин, искришься и сияешь.
Приносишь свет в слепую темноту.
Своим теплом полмира согреваешь.
И даришь нежность, ласку, доброту.

Сердца людей бывают, как ледышки.
У них слова и мысли – пустота.
А у тебя в душе такие вспышки,
Такой уют, богатство, красота!

Ты – тихий крик волшебного забвенья.
Росток надежды в мире суеты.
Блаженный миг судьбы и провиденья.
Мой талисман и ангел милый – … ты.
11.09.2002

"О не кажи: “Прощай”..."

О не кажи: “Прощай”! Нехай це слово
Впаде до ніг прозорою росою.
І стане вмить краплиною малою,
Виблискуючи ніжно-пурпурово.

Скажи: “Вернусь”. І буду я чекати,
В ясних зірок прохаючи поради.
Поміж рядків шукаючи відради,
Тобі листи наважуся писати.

Моя любов хай буде талісманом.
Ти попри час і відстань сподівайся.
І неодмінно в храм наш повертайся,
Згасивши сум, розвіявши тумани.

Знай: моє серце за тобою скрізь іде.
Бо я люблю тебе. Люблю, люблю тебе!
29.09.2002

Поету

Зніми мене на плівку теплих снів.
До нитки ніжну душу оголи.
На слайдах кольорових почуттів
Бездонні мої очі запали.

Зроби мені весняний макіяж.
У руки поклади букет лілей.
З росиночок змонтуй живий пейзаж
Цнотливої природи без людей.

Дозволь мені радіти досхочу.
На хмарах малювати твій портрет.
Поклич мене – і в небо я злечу,
З тобою щоб лишитись, мій поет.
29.09.2002

Сумне передчуття

Фальшиві ноти в пересолених рядках.
Тремтячі руки не запишуть мій сонет.
Хаос і темрява в неонових думках.
На кожнім кроці твій алмазний силует.

В гарячий гейзер ллються сльози із очей.
Пливуть слова гірським потоком каяття.
І серед кволого заступництва ночей
Мене навідає сумне пердчуття.
29.09.2002

ЗаПоВід

Замов за мене слово перед вічністю.
Затримай дикий час в долонях снів.
Забав мене гливкою скоротічністю,
Заграй із язиками злих вогнів.

Позбав мене безпомічної старості.
Покинь серед дитячих голосів.
Посип моє чоло насінням радості.
Поклич до невідомих полюсів.

Відвідай лабіринти невідомості.
Віддай мені спаплюжену любов.
Відчуй цупкі обійми невагомості.
Для мене сон у вічності замов.
30.09.2002

Скажи, чому так холодно без тебе?
Невтішний день банально пролітає.
За обрій сонце змучене сідає.
Голодна ніч фарбує в чорне небо.

Пливуть думки роз'єднаним дуетом.
Одне на двох безсоння набігає.
Бездонний сум півсвіту застилає.
Ридає серце зболеним сонетом.

Ковтає сон гіркі печальні звуки.
Моя душа без тебе замерзає.
Даремно ніч безмісячна минає
В цупкий обіймах голої розлуки…
03.10.2002

Вогонь чекання охопив мою кімнату.
Колише вітер крізь вікно рожеві штори.
Пером любові нашу казку розпочато.
Заграли струни найчарівніші мажори.

Танцюють тіні, розливаючись по стелі.
Сміється серце на долонях сподівання.
Панує затишок і рай в моїй оселі.
Плетуть слова вінок солодкого кохання.

Колючий час летить невпинно по орбіті.
Уривки спогадів розсипались, зім'яті…
Я дочекаюсь найбентежнішої миті -
Й зустріну сонце у нічній своїй кімнаті.
06.10.2002

Я ніколи тебе не забуду

Я ніколи тебе не забуду.
Серед тисячі срібних очей
Лиш твої я шукатиму всюди,
Обминаючи дивних людей.

Буду світом невтомно блукати,
Розливаючи ріки думок.
І під шепіт дощу засинати,
Як багряний осінній листок.

Я без тебе щаслива не буду –
Всю планету сльозами заллю.
Рідні очі шукатиму всюди,
Бо тебе я так сильно люблю.
09.10.2002

Я любила тебе колись…

Я любила тебе колись…
Ти зламав мій душевний храм.
На прощання благав: “Вернись!”
Та не вірила я словам.

Тільки морок принесла ніч
У безсонні сумних годин.
Поміж сотні чужих облич
Ти лишився тепер один.

Цю дорогу обрав ти сам –
Мусиш стійко по ній іти.
Розвалив мій душевний храм
І розбив моє серце ти.
16.10.2002

Ты подарил мне осень на прощанье.

Ты подарил мне осень на прощанье.
В несокрушимом мире алых грёз
Оставил яркий луч воспоминанья
И океан солёных, тёплых слёз.

Ты улетел уверенно и смело
В свой дивный край с любовью на губах.
И на мгновенье серце онемело,
Почуяв расставанья горький страх...

Ты обещал любить меня, как прежде,
В чудесных снах являться по ночам.
Ты взял с собой безсмертную надежду
И трепетной души хрустальный храм…
21.10.2002

Вона розсипала, мов порух, почуття.
Замкнула в коло недописані рядки.
Вона намірилась піти у небуття,
Щоб затопити сонним маренням думки.

Повільно злизував години сірий час.
Вона тремтіла, мов заплаканий листок.
Вогненні іскри танцювали скутий вальс
І рахували кожен жест її та крок.

Сліпа надія розмелася по світах.
Німе ридання охопило майбуття.
Лишився відчай крижаний та зимний страх.
І обірвалося за мить її життя.
30.10.2002

Печальний вогник блимає на стелі.
Стікає час потоками безсоння.
Блукають домом думи невеселі.
Примхливий вітер б'ється у віконня.

Прозора тінь сполохано зітхає.
Нічне світило золотом сміється.
Сліпучим сяйвом душу заливає.
Немов годинник, серце гучно б'ється.

Пливе нудьга у панцирі любові.
Солодкі мрії стиха догорають.
Летять із неба зорі пурпурові -
І на долонях ніжності вмирають.
16.11.2002

Мавка

Була колись я Мавкою і в горах
Співала зачаровані пісні.
Блукала в необмежених просторах,
Палала у прозорому вогні.

Я мала із трави зелені коси,
Тендітну білу шкіру, ніжний стан.
Вмивали моє тіло чисті роси,
За одяг слугував тонкий бур’ян.

Жила я безтурботно і не знала,
Що й Мавка може віддано любить.
Я, граючись, тебе причарувала,
Хотіла, як і інших, погубить.

Але твої небесні дивні очі
Вхопили сонну душу за живе.
З тобою я проводила всі ночі,
З’явилось відчуття якесь нове.

І згодом я дізналась, як це зветься:
Кохання… квітка цноти і краси.
Два серця як одне єдине б’ється.
Хоч ми з тобою – різні полюси.

Я – Мавка. Ти – людина. Ми невільні.
З легенди я постала. Ти – з життя.
Пісні нам не співатимуть весільні,
Але не заборонять почуття.

І ти мені казав: “Ходи зі мною.
Ми будемо щасливі між людей.”
Я в сумніві хитала головою
Й тонула в глибині твоїх очей…

Ти взяв мене за руку – і покірно
Пішла я в світ буденний з небуття.
Здавалось все цікавим неймовірно!
То ось воно яке – людське життя.

Я бачила комп’ютери, машини,
Мобільні телефони, вітражі.
Безмежний світ маленької людини.
Нещадні механізми-міражі.

Боялась збожеволіти в цім морі
З потрісканим асфальтом без доріг.
Я мріяла втекти в гірські простори
І впасти у пухкий пернатий сніг.

Але палка любов мене тримала.
З тобою все раділо і жило.
Звичайною я дівчиною стала.
І добре між людей мені було.

Та раз до мене в душу вкралось горе:
Ти зрадив наше ніжне почуття.
Не вплинули ні сльози, ні докори.
Навіки я пішла з твого життя.

Та Мавкою удруге більш не стала.
Я в пташку перевтілилась живу.
Півсвіту безтурботно пролітала
І досі в синім небі я живу.
19.11.2002

Діалог з Відрадою

-А що було це?
-Епізод з твого життя.
-І я любила?
-Так. Любила до безтями.
-Куди ж поділося це чисте почуття?
-Ви розлучилися, підхоплені вітрами.
-Мене він кинув?
-Він не кинув. Зовсім ні.
-То я сама пішла?
-Ти зважитись не сміла.
-Чому ж так сталося?
Повідай все мені.
-В стосунки ваші
Доля втрутитись посміла.
-Я знов самотня…
-Ти - щаслива. Не тужи.
-Він не повернеться.
-Ти іншого полюбиш.
-Чому втрачаю
Найдорожче я, скажи?
-Бо ти цінуєш
Лиш тоді, коли загубиш.

Людина - птаха.
Ми живем єдину мить.
Усе на світі
Відбувається циклічно.
Щодня ми прагнемо
Радіти і любить.
Хоч добре знаємо,
Що все це скоротічно.

-Я не заплачу більше.
-Геть зневіру й сум!
-Але забути, що було…
-допіру треба.
-Допоможи мені
Позбутись сірих дум.
-В твоєму серці
У коханні є потреба.

Люби цей світ,
Люби природу і життя.
Люби людей
І насолоджуйся красою!
Але не зраджуй
Найчистіше почуття.
Не дозволяй нікому
Гратися з тобою.

-О, що було це?
-Інкунабула твоя.
-І я літала?
-Ніби янгол той небесний.
-Моя Відрадо,
Ніжна подруго моя,
Хвала тобі!
В мені надія знов воскресла!
23.11.2002

Палітра снів змішалась у думках.
Фрагмент життя в свідомості застив.
Тримали щастя міцно ми в руках.
А ти так просто взяв - і відпустив.

Пролився дощ сонатою краплин.
Змішав жалі в калюжі почуття.
Тепер і ти залишився один
Серед верлібрів дивного буття.

Кастрат-вогонь спалив усі мости.
Замів сліди похмурий лікар-час.
Ти не наваживсь мовити: "Прости",
Коли кохання розлучило нас.
24.11.2002

Вершкові небеса

У пахощах хмільного майорану
Тремтіли найсолодші почуття.
Ти ніжно цілував свою кохану,
Зриваючись на крилах в небуття.

Вам заздрили птахи і дивні квіти
У розкошах просторих полонин.
Розбризкували музику трембіти,
Спиняючи одвічний часу плин.

Горнятко найчистішого кохання
Ти радісно приніс їй у руках.
І довго ще в полоні у кохання
Ви плавали в вершкових небесах.
26.11.2002

Обплітаючи тіло дощем,
Крізь оазиси штучних машин,
Я не знала, куди ми ідем.
Я не відала відлік годин.

Віддалась, як покірний листок,
В руки вітру на хвилях стрімких.
Опинилась у пастці думок
Серед вулиць забутих, німих.

Я заснула у лоні життя
На долонях п'янких почуттів.
І забула я власне ім'я
В теплім трунку інтимних світів.
29.11.2002

Повернення

Нам потрібно вернутись назад,
Пережити іще одну мить.
Покупатися в морі відрад,
Ще раз двері до раю відкрить.

Ну, а потім - розбігтись навік.
Позмітати заплутані сни.
І стрибнути в життєвий потік,
Та чекати нової весни.

Сонний час необмежених втрат
Слово "щастя" несе в небуття.
Нам потрібно вернутись назад,
Щоб іще раз прожити життя.
01.12.2002

Я до тебе прийду серед ночі...

Я до тебе прийду серед ночі,
Замаскована в фею печальну.
Поцілую заплакані очі,
Розіллю серенаду прощальну.

І розтану…як тінь на папері.
Я втечу, щоб уже не вертатись.
Назавжди зачиню твої двері,
Щоб з минулим ніколи не знатись.

Безутішна мелодія згине.
Знову серце знайде свій притулок.
Але туга мене не покине –
Від любові немає пігулок.
04.12.2002

Не примушуй мене пити грудень.
Я замерзну в огні крижаному.
В поцілунку до болю гіркому
Відчуваю не свято, а будень.

Не принось мені свіжу отруту
У по вінця наповненій склянці.
Я втомилася жити у танці,
Грати дівчинку-кралю розкуту.

Не знімай з мене одяг цнотливий,
Так усердно його я ладнала.
Просто дай мені спокій примхливий
І забудь, як колись я кохала…
06.12.2002

Подумай...

Накрий мене, зима, своїм заметом.
Втомилась я змагатися з нудьгою.
Зігрівшись заметіллю сніговою,
Із небом я співатиму дуетом.

Фальшивити навмисне ми не станем.
Цю пісню хай шедевром проголосять.
Захоплено на біс нехай попросять,
Щоб грали серенади ми коханим.

А ти моїм смичком не хочеш стати?
Подумай! Я віддам тобі півсвіту.
В вуста твої віллю смачну амріту.
І буду, як мелодію, кохати
Лише тебе…
09.12.2002

Твій голос

Твій голос розбиває всі жалі.
У ньому потонути я б хотіла.
Я б зіркою яскраво мерехтіла,
Освітлюючи шлях твій по землі.

Твій голос, мабуть, Лель вродливий мав,
Що стріли запускав в серця охоче.
Я крилами твоїми стати хочу,
Безпечно щоб під сонцем ти літав.

Твій голос ніжносяйний, як кришталь.
Я в ньому загубилася, зомліла…
Пробач мені, я знову полюбила.
Не знаю лиш, на щастя чи на жаль.
09.12.2002

Релакс

Настав антракт. Скидайте маски сині.
І припиняйте грати вічні ролі.
Це так брутально.
Ви такі невинні,
А мусите терпіти чужі болі.

Любити, жить, балакать без зупинок.
Сміятись, плакать маєте щомиті.
По горло суєтою ви вже ситі.
Візьміть релакс -
Душевний відпочинок.
14.12.2002

Роман

Такий короткочасний був роман.
Без пахощів, із мутних кольорів.
Пригущений і мокрий, як туман.
Загублений в калюжі почуттів.

Заплутаними стежками петляв,
Горбатий, уродливий і хмільний.
Бурульки замість квітів дарував.
Байдужий був до сліз, глухонімий.

Роман такий не варто берегти.
Романтики у ньому не знайти.
Немає в ньому логіки й мети.
Тож краще просто взяти – і піти,
Лишивши недописані листи
Та слово нерозгадане – “прости”.

Запам’ятай цю формулу.
17.12.2002

"Хто ранив цнотливе кохання, ніколи його не верне"

Я стану прожектором болю.
І буду блукати в пітьмах.
Я випущу пристрасть на волю,
Злечу, як сполоханий птах.

Полину в рубінове небо,
Облишивши мрії пусті.
І спробую зникнуть від тебе,
Щоб щастя знайти в самоті.

Мій образ для тебе востаннє
На стелю, мов тінь, упаде.
Хто ранив цнотливе кохання,
Ніколи його не верне.
17.12.2002

Необачно завершила прозу,
Ланцюжок розірвала логічний.
Обірвала розквітлу мімозу,
Зупинила потік скоротічний.

Ніби загнана птаха, присіла,
Охопила коліна руками.
І в безпам'яті знову злетіла -
Понеслась в унісон із вітрами.

Обережно із вогнищем грайся.
В суєті світовій не зазнайся.
17.12.2002

Чи наважусь я Вас полюбити?

Чи наважусь я Вас полюбити?
Снуючи ув оточенні дива,
Почуваюсь допіру щаслива.
Але серце б воліла відкрити
Тільки Вам.

Обережно з коханням, будь ласка.
Колоритом цнотливих мелодій
Розмальовано берег рапсодій.
Та для Вас – непрочитана книга
Тільки я.

Ви іще не зіпсовані дуже.
Чистий промінь, гарячий, одначе.
Я у Вас закохалась, юначе.
І так хочу, мій пристрасний друже,
Тільки Вас.
17.12.2002

Ти знову викличеш таксі в 12 ночі.
Сліпих акордів набере твоя кімната.
Поллється музика міндальна і багата.
І ти лукаво зазирнеш мені у очі.

На мить замре усе довкола, як картина.
Ти вхопиш час, який тікатиме навмисне.
На мене прес напівсвободи досить тисне,
Хоч достеменно я давно вже не дитина.

Нехай ця зустріч буде блискавкою неба,
Гарячим тілом з прохолодою на скронях.
Якщо я знову опинюсь в твоїх долонях,
То не тікатиму так швидко більш від тебе.
24.12.2002

В моїх руках твоє палало тіло.
Хиталось ліжко плавно в ре-мажорі.
Самотня свічка ніжно мерехтіла,
І розчинялись тіні у просторі.

В живому сні я чула шепіт ласки,
Смачну отруту впевнено ковтала.
І у сюжеті лагідної казки
Тебе безтямно, палко я кохала.
25.12.2002

Відкрий мені очі на світ.
Я схожа на пташку безкрилу,
На в'ялий, обшарапаний цвіт,
На вишню гірку недоспілу.

Ввімкни мене в сітку життя,
Щоб в сфері реальності бути.
На ліжку з пружин почуття
Всю ніч не могла б я заснути.

Зроби з мене свій апарат,
Щоб чула я кожну розмову.
І спробуй вернути назад
Надію мою пурпурову.
28.12.2002

Поезія про Кохання або Поезія Високих Почуттів

Олена Багрянцева, 1999-2002

Поезія про Кохання
або
Поезія Високих Почуттів