Поезія про Кохання
або
Поезія Високих Почуттів

На цій сторінці зібрані поетичні твори про високі почуття. До кожного у свій час в житті вони приходили, приносячи чи то радість, чи то горе, чи то смуток, чи то надію, але завжди залишали свій відбиток десь у глибині душі. Поезія цих авторів була вчасно записана на аркуші паперу і передана до думки загалу. Отож, читайте і насолоджуйтесь вічною грою слів і почуттів...

Оспівані Почуття

Дорога в нікуди [Ірина Білик]
Я розкажу [Костянтин Гнатенко]
Парами
Після кохання [Ірина Білик]
Божевільна [Ірини Білик]
Оряна ніч [Ірина Білик, Петро Осадчук]
Повернись [Л. Вінн]
Чортополох [Євген Рибчинський ]
I love you [Євген Рибчинський]
Хто знає [Євген Рибчинський]
Мій сизокрилий птах [Євген Рибчинський]
Крізь вогонь [М. Бровченко]
Ти мій [Ірини Білик]
Годі вже [Федір Млинченко]
Я не знаю [Костянтин Гнатенко]
Щастя моє [Ірина Білик]
Серце [О. Комлача, Ірини Білик]
Я буду [Костянтин Гнатенко]
Кувала зозуля [Федір Млинченко]
Одинокая… [Ірини Білик]
Тобі [Ірина Білик]
Дощем [Федір Млинченко]
Забула [Ірина Білик]
Я пишу тобі листа [Ірина Білик]
Баю [Ірина Білик]
Листопад [Євген Рибчинський]
Забувай [Євген Рибчинський]
Я піду в далекі гори [Володимир Івасюк]
Ти, тільки ти
Червона рута [Володимир Івасюк]
Перша i остання любов [Олександр Пономарьов]
Любов моя [Тарас Петриненко]
Соловей [Ліщина]
Ой Летіли Дикі Гуси
Голос твій [Океан Ельзи]
Вона [Кость Москалець]
Ластівка з мого міста [Океан Ельзи]
Гуцулка ксеня [Роман Савицький]
"Коли розлучаються двоє..." [Максим Славінський]
Ми не закінчили розмову [Тарас Петриненко]
Я Пам’ятатиму Тебе
Там, де неба блакить
Талісман
Наречена [Ю.Рибчинський / І.Поклад]
Соната [Є.Рибчинський]
Несміяна [К.Гнатенко / С.Гримальський]
Нехай [Р.Бернс, переклад М.Лукаша]
Берег ріки [О.Шевченко]
Останні теплі дні [Тарас Петриненко]
Козацька доля [Тарас Петриненко]
Весна і ти [Тарас Петриненко]
Там за обрієм
"Коли до губ твоїх лишається півподиху..." [Григорій Чубай]

Дорога в нікуди [Ірина Білик]

Ти мені говорив: "Сонце рано встає".
Ще хвилину з тобою побути так хочу.
Ти мені говорив: "Все що маю — твоє".
І я вірила в жарти твої так охоче.

Що з нами стало, що з нами стало?
Наше кохання, як листя зів'яло.
Що з нами буде, ой що з нами буде?
Наша дорога — дорога в нікуди.

Я казала собі: "Він найкращий, він мій!"
І здавалося щастя моє буде вічним,
Дуже важко тепер залишатись одній.
Я питаю одне, я питаю "Навіщо?"

Подарунків на згадку так мало було,
Залишаю в собі шепіт моря і неба.
Пам'ятаю долонь твоїх ніжних тепло,
І нічого, повір, мені більше не треба.

Я розкажу [Костянтин Гнатенко]

Все навколо — дивина
Та й на серці — пам’ять снів
Хай ніхто про те не зна
Та душа моя одна
На вітрах минулих днів.

Чорний ангел прилетить,
Тихо сяде край вікна,
Запитає що болить,
Запитає що болить,
І чому така сумна.

Я розкажу йому про тиху тугу ночей
Я розкажу йому лід блакитних очей
Я розкажу йому про всі свої почуття
І зрозуміє він, що я живу без життя.

Ми на цілий світ одні
А над нами — світний? пил
І так хочеться мені
І так хочеться мені
До його торкнутись крил

Все повідати що є
Позабути про усіх
Все повідати що є
Диво дивнеє своє
Гріх кохання, щастя гріх.

Парами

Парами, парами ластівки в саду,
Стежкою темною я до тебе йду,
Місяць маленьку зірку пригортав,
Все як завжди, та я тепер не та.

Правда й неправда на душі моїй,
Тепло з тобою і холодно одній,
Тільки не знаю, нащо говорю
"Милий, тебе я більше не люблю".

Не сумуй, не плач, і за все пробач,
Долю не кляни, що не пара ми,
Що не пара ми, що не пара ми.

Парами, парами зорі у ночі,
Щось говори, але тільки не мовчи,
Знаю, що серце плаче від биття.
Іншая буде краща аніж я.

Парами, парами квіти навесні,
Буде, ой буде ще горе і мені
Можу блукати, щастя не знайти,
Звав тебе місяць, далеко будеш ти.

Після кохання [Ірина Білик]

В той день іще була зима,
В той день було багато снігу,
І я не думала сама,
Що погляд твій — не просто втіха.

Навіщо рук твоїх тепло
Маленьке серце зігрівало.
Та краще б того не було,
Та краще б я тебе не знала!

Куди зникають почуття,
Очей нестримане бажання,
Скажи, питаю в тебе я,
Після кохання, після кохання,
Після кохання, після кохання.

І слів наївних таїна
На що тепер перетворилась —
Вже ти один і я одна.
Чи може все мені наснилось?

Божевільна [Ірини Білик]

Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував.
Мабуть, справжнє щастя то було і не стало,
Час минув і вже як сніг розтав.

Що тоді хотіла я, сама не знаю,
Може подарунків, може — просто слів.
Я не вірю в те, що почуття вмирає,
Що вогонь любові догорів!

Більше ніхто, тільки я в тому винна,
Боже-вільна, вільна!
Більше ніхто, тільки я в тому винна,
Боже-вільна…
Вільна…

"Повернись" тобі сказати не зумію,
Квітень за вікном, а на душі — зима.
Ти вже не один, і я це розумію,
Що ж, цього хотіла я сама!

Більше ніхто, тільки я в тому винна,
Боже-вільна, вільна!
Більше ніхто, тільки я в тому винна,
Боже-вільна…

Більше ніхто, тільки я в тому винна,
Боже-вільна, вільна!
Більше ніхто, тільки я,
Боже-вільна!
Вільна…

Божевільна…

Оряна ніч [Ірина Білик, Петро Осадчук]

Місяць на небі зійшов,
Зорі вигадують сни.
Вітер дорогу знайшов
Та й шепоче "Засни!"

Поки не буду я спать,
Знаю, як зірка впаде,
Встигну лише загадать
Я бажання одне.

Зоряна-зоряна ніч,
Виконай кожного мрію!
Ти ж мене тільки поклич —
Стомленим серцем зігрію!

Знаю, все буде гаразд,
Зорі почують мене.
Вірю, що кожного з нас
Доля не обмине.

Ніби в колодязь без дна
В небо дивлюсь голубе.
Чуєш, не зможу одна —
Виглядаю тебе!

Зоряна-зоряна ніч,
Виконай кожного мрію!
Ти ж мене тільки поклич —
Стомленим серцем зігрію!

Повернись [Л. Вінн]

Знов причарувала в місті ніч
Самотою віч-на-віч.
Плаче за вікном останній дощ,
Знає він, що
Разом з ним сьогодні плачу я,
Бо бурхлива течія
Несе на скелі човник наших мрій,
Коханий мій.

Мушу я забуть тебе давно,
Шепочу знов і знов,
Що не зійшовся на однім тобі
Білий світ.
Господи, минуло стільки літ,
Але я признатись в тім
Собі боюся , що тебе зову
Уві сні і наяву.

Повернись, повернись, ніч шепоче мені,
Повернись, повернись, плаче дощ на вікні,
Але знаємо ми із тобою давно,
Що розбите кохання — чарівнеє скло.

Повернись, я cобі шепочу,
Але ми із тобою, мов краплини дощу,
Що летять з висоти і ніколи в житті
Жодна з них до небес не злетить.

Стану я мудрішою колись,
Тоді мене зустрінь, подивись,
Як збудувала з іншим я свій храм
На піску.
Тепер забуть не можу день за днем,
Як цілував ти мене,
Повернись коханий мій, молю,
Боже, що я роблю?

Знаю я, розтане сніг,
Бог простить мені той гріх,
І навчить мене без тебе
Жити знов.
Але вже в чарівних снах
Не злечу я, наче птах.
Марно кличу я тебе:
“Повернись, повернись!”

Чортополох [Євген Рибчинський ]

Розійшлися дві дороги, дві дороги — два шляхи.
Розійшлися-розлетілись ми, як вільнії птахи.
Я пішла я на захід сонця, ти пішов на його схід —
Вже не бачу на долонці я твоєї долі слід.

Дві дороги розвели нас, розкидали по землі,
Як розходяться у морі два самотні кораблі.
Що ти робиш, я не знаю — може, тужиш, може, ні.
Ти веселий — знов сумна я, знов невесело мені…

Там, де я — там тебе нема,
Там, де ти — там завжди зима,
Там. де я — в небесах птахи,
Там, де ти — там одні сніги.

Там, де я — там веселий сміх,
Там, де ти — там журба і гріх.
Там, де нам було добре вдвох —
Не росте чортополох.

Ми далекі люди стали, ми на різних берегах:
Берег мій завжди зелений, берег твій завжди в снігах.
Друзі кажуть “божевольні”, друзі знають більше нас,
Ну а я прохаю долі нам побачитись ще раз.

Там, де я — там тебе нема,
Там, де ти — там завжди зима,
Там. де я — в небесах птахи,
Там, де ти — там одні сніги.

Там, де я — там веселий сміх,
Там, де ти — там журба і гріх.
Там, де нам було добре вдвох —
Не росте чортополох.

I love you [Євген Рибчинський]

Полюбила-покохала,
Та життя я ще не знала,
І тебе я тебе зустрічала,
Як долю, як долю, як долю свою.

Ми зустілися у січні,
Почуття були космічні,
І казав ти драматично,
I love you, I love you, I love you, I love you.

I love you, I love you —
Я кохаю і люблю,
Я про тебе свою долю день і ніч молю.
I love you, I love you —
Я кохаю і люблю,
І усі твої печалі я з тобою розділю.

Полюбила, та даремно.
Була ніч і було темно,
І було мені приємно
З тобою, з тобою, з тобою в цю ніч.

Покохала-полюбила,
Але згодом зрозуміла:
Почуттів твоїх вітрила
Згоріли, згоріли, згоріли давно.

Хто знає [Євген Рибчинський]

На шляхах-дорогах все моє життя.
Хочу зупинитись, та не можу я.
Зустрічі, прощання, сльози на очах.
Довгі розставання, ночі при свічах.

Хто зна, куди іду я,
Хто зна, куди лечу,
Хто зна, чому за успіх собою плачу.
Хто зна, що буде далі,
Хто зна про майбуття,
Хто зна, в якому напрямку тече ріка життя?

Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?
Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?

Снам своїм не вірю, і гаданням теж,
Бо ніхто не знає, злетиш ти чи впадеш.
Ким була я вчора, ким тепер я є,
Ясне чи похмуре майбуття моє.

Хто зна мої проблеми,
Хто зна мої думки,
Хто зна, наскільки швидко летять мої роки?
Хто зна мої турботи,
Хто зна про серця біль
Хто зна, життя — це драма чи просто водевіль?

Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?
Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?

Та коли зустріну я любов свою,
Будуть знати про нас небеса, можливо.

Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?
Хто знає, хто знає,
Хто зна — хто знає, хто знає?

Мій сизокрилий птах [Євген Рибчинський]

Доторкнуся до рук твоїх, відчую їх тепло.
Я не згадую тих слів, так добре було.
Я не згадую давніх зрад і двох твоїх дружин,
Ми сьогодні удвох, долі дві, дві душі.

У небі журавель, синиця у руках,
Та не моїх,
Не відпущу тебе, мій сизокрилий птах,
До рук чужих.

Я відверто тобі скажу: не треба таємниць.
За тобою тужу і сумую я скрізь.
Вже не хочу казати слів нещирих та сумних,
Ми в своєму житті обійдемось без них.

У небі журавель, синиця у руках,
Та не моїх,
Не відпущу тебе, мій сизокрилий птах,
До рук чужих.

Крізь вогонь [М. Бровченко]

Я в очі дивлюсь твої сумні,
В них не печаль, не гнів —
Зневіра в те, що любов моя жива.
Ти, ти обережним бути хтів,
Боявся почуттів,
Мені ж несила було їх приховать.
Хай небеса це чують знов,
Я доведу, що може любов.

Я здолаю гострі терни і вогонь,
Щоб бути там, де він, торкатись уст його.
Я здолаю, що б там далі не було,
Наперекір, назло всім сумнівам його,
Йтиму без надії навіть крізь вогонь.

Ні, я не злякаюсь гроз і злив,
Ні поговорів злих,
Ані ночей безкраїх мук і самоти.
Все перетерплю, лише поклич,
Хоч раз поклич, колись —
Я не зречусь мети буть там завжди, де ти.
Хай небеса це чують знов,
Я доведу, що може любов.

Ти мій [Ірини Білик]

Вона мені сьогодні подзвонила,
Сказала, що не може більше так,
Сказала, що вона — твоя дружина,
А я ніхто, і звуть мене ніяк.

Вона мене благала зупинитись,
Віддати що належить тільки їй,
Та як на тебе можу не дивитись,
Для мене ти — один, ти тільки мій!

Ти мій, ти мій, ти мій, ти мій.

Для неї я, звичайно, справжнє горе,
Для тебе — море ніжності й тепла.
Забудь його, мені усі говорять,
А я без тебе жити б не змогла.

Ти мій, ти мій, ти мій, ти мій.

Вона мені сьогодні подзвонила…

Годі вже [Федір Млинченко]

Не тримай мене більше в долонях,
Не тримай, не тримай.
Годі вже, набулась я в полоні,
Годі вже, годі вже!

Ще весна, але сніг на світанку
Замете кожне слово і крок.
Я піду, мало часу до ранку,
Не згуби мій терновий вінок!

Приголуб ти мене поцілунком
Ще хоч раз, тільки раз.
Лився біль мій отруєним трунком
до кохань і образ.

Досить вже, через дні через ночі
Все мине, наче сни відлетить
Загасити я вогнище хочу,
Бачиш, попіл за вітром летить.

Годі вже, годі вже…

Пізно вже, слів твоїх я не чую,
Годі вже, ти прости
В серці сум, але я не жалкую,
Не тримай, відпусти!

Хтось мені, мов карання наврочив:
На коханні чорніють хрести.
Я в тобі залишитись не хочу,
Сил нема, не тримай, відпусти!

Годі вже, годі вже…

Не тримай мене більше в долонях,
Не тримай, не тримай.
Годі вже, набулась я в полоні,
Годі вже, годі вже!

Я в тобі залишитись не хочу,
Сил нема, не тримай, Сил нема, не тримай,
Сил нема, не тримай, відпусти!

Годі вже, годі вже…

Я не знаю [Костянтин Гнатенко]

Так далеко я — не дійти тобі,
І печаль моя — у твоїй журбі.
Тиха заметіль душу заміта.
В серці — то не біль, а біла самота.

Я не знаю, навіщо ти
Все шукаєш в снігах сліди?
Та минула давно зима,
Я шукаю її сама.

Не кажи собі: "я її любив".
Не кажи бо сам цю любов розбив.
За вікном сніги, кожен з нас один.
Ми — не вороги, ми — любові тінь.

Я не знаю, навіщо ти
Все шукаєш в снігах сліди?
Та минула давно зима,
Я шукаю її сама.

Позовеш — озвусь, та лише на мить
І зникаю знов, час не зупинить.
Нам не треба слів, бо любов німа.
В казку білих снів вороття нема.

Я не знаю, навіщо ти
Все шукаєш в снігах сліди?
Та минула давно зима,
Я шукаю її сама.

Щастя моє [Ірина Білик]

Що твої руки сьогодні для мене?
Ніжності злива, ніжності злива.
Що твої очі, як поле, зелені?
Сонячне диво, сонячне диво.

І я цілую тебе, бо ти — це і є
Щастя моє.
І я цілую тебе, бо ти — це і є
Щастя моє.

Що твоя посмішка нині для мене?
Промінь із неба, промінь із неба.
Щастя тоді, коли більше крім тебе
Нічого не треба, й нікого не треба.

Що нам дарує теплеє літо?
Море кохання, сонця і квітів.
Тільки в морози найкраще зігріти
Зможе один поцілунок у світі.

Серце [О. Комлача, Ірини Білик]

Що шукала я так довго в лабіринті почуттів?
Розказати, що знайшла — не вистачає слів.
Вітер крижаний мене трима в полоні тільки мить —
І моя душа так вільно вже летить.

За ніччю — сонце встає,
За болем — радість іде,
А серце не зупинити,
Поки ще може любити.

Погляд в далечінь. Куди тепер? Не знаю і сама.
І ніхто мені не скаже, бо ніхто не зна.
А в країні мрій все пилом часу покривається,
Тільки ще вогонь в душі лишається.

За ніччю — сонце встає,
За болем — радість іде,
А серце не зупинити,
Поки ще може любити.

Мені не кажи що все пройшло,
Про те що було і не було,
Що розбите люстерко — не добрий знак —
Все насправді не так.

За ніччю — сонце встає,
За болем — радість іде,
А серце не зупинити,
Поки ще може любити.

Я буду [Костянтин Гнатенко]

Сотні літ у безмежний світ
Він несе нам надію,
Сонця сміх і кохання цвіт,
День новий і нездійснену мрію.
Світе мій, що життя твоє?
Мить оман, вік прозріння.
Серце Бог нам віддав своє,
Залишив нам слова спасіння.

Я буду, я буду, як кохання моє,
Всюди. Буду, я буду, як кохання моє.

Душу ти для добра відкрий,
Засвіти правди свічі.
І пройдеш крізь усі вітри,
Лиш згадай слова прості і вічні.

Все мина у шаленстві днів,
Тільки я не сумую.
Голос мій з глибини віків
Долетить, і всі його почують.

Кувала зозуля [Федір Млинченко]

Кувала зозуля у мрійне світання.
Чарівний той ранок — мов зніжений сон
Довіку на віки — взаємне кохання,
Солодкий цілющий бажаний полон.

Щастя лебедем летіло
Та на хмару білу сіло,
Відпочило і грозою пролилось.
Щастя лебедем летіло,
Зупинитись не посміло,
Зимно скоро літо відійшло.

Кувала зозуля для нас на світанку,
Запав її голос у серце обом.
Солодке бажане довічне кохання
На нас накотилось замріяним сном.

Одинокая… [Ірини Білик]

Дуже сумно і темно без тебе,
Вечір знов, я одна.
Вітер хмари цілує на небі,
Тільки плаче вона.

Вона — зіронька моя,
Вона — одинокая,
Одинокая, як я.

Той, кого я так сильно любила,
Щастя десь розгубив.
Той, кого я зігріти хотіла,
Не зберіг — не зумів.

Любов, зіронько моя,
Любов, одинокая,
Одинокая, як я.

Не сумуй, моя зоря, на небі,
Все на світі мина.
Світла інших, далеких не треба,
Ти зі мною одна.

Одна, зіронько моя,
Одна, одинокая,
Одинокая, як я.

Тобі [Ірина Білик]

Знаю, більше тебе нема,
Знаю, більше не буде.
У душі все, як ніч мина
І тебе забуду я, забуду.
У душі все як ніч мина
І тебе забуду я, забуду.

Як не важко мені, та все ж,
Я для тебе зникаю.
Буде інша, її знайдеш,
Я тобі тепер цього бажаю.
Буде інша, її знайдеш,
Я тобі тепер цього бажаю.

Ми — ніхто, ми тепер чужі,
Щастя більше не стало.
Ти помер у моїй душі,
Я тебе сьогодні поховала.
Ти помер у моїй душі,
Я тебе сьогодні поховала.

…ти помер у моїй душі…
…ти — у моїй душі…

Дощем [Федір Млинченко]

Дощем до тебе сірим плачу,
Бо сором вдатися до сліз
І дощ і ти моя невдача
Що буде йти, що буде йти, що буде йти за мною скрізь.

Ти біль набутий добровільно,
Що став між нами обома,
Чарівне приворотне зілля.
Ти поруч ще, ти поруч ще, ти поруч ще, а вже нема.

Дощем я за тобою плачу,
Дощ врятував мене від сліз,
Я цим дощем тебе пробачу,
Цей дощ нам йтиме завжди скрізь.
Цей дощ нам йтиме завжди скрізь.
Цей дощ нам йтиме завжди скрізь.

Забула [Ірина Білик]

Забула про те, як зорі гуляють,
Як роси ранкові
По осені тають.
У розквіті айстри,
За вітром тепло…
Забула давно,
Я забула давно.

Забула про все,
Про очі, що сяють,
Слова у безслів'ї,
Птахів, що кружляють,
Неспокій та радість,
Все те, що було…
Забула давно,
Я забула давно.

Не відаю я,
Та не знаю чому,
Все те, що забула —
Тобі віддаю.
Так просто забути,
Так просто про все,
Лише одного не забути тебе,
Лише одного не забути тебе,
Лише одного не забути ніколи тебе,
Лише одного не забути тебе.

Я пишу тобі листа [Ірина Білик]

Сьогодні перший день, як я сама.
І випав сніг, і вже зима.
Сьогодні перший день не поруч ти,
І я пишу тобі листи.
Вони наївні і прості,
Незвичні і сумні.
Вони так схожі на мої пісні.

Я пишу тобі листа.
Ця мелодія проста,
Я пишу тобі листа.
Ця мелодія проста,

Не знаю, що з тобою, де ти є,
Тобі одно — мені своє.
Не знаю, чи отримаєш привіт,
А він один такий на цілий світ.
В листі немає зайвих слів,
Лишились почуття,
Це все так схоже на моє життя.

Баю [Ірина Білик]

Вже давно не поруч ми,
Все назавжди зупинилось.
І на згадку тільки сни
В моїм серці залишились.
І коли на землю знову прийде ніч,
І туманом огорнеться небокрай,
Ти впізнай мене із тисячі облич,
Колискову тихо ніжно заспівай.

Ба-а-а-аю, баю,
Я тебе іще кохаю.
Ба-а-а-аю, баю,
я тебе іще ...

Хто тепер в твоїй душі,
Хто з тобою, я не знаю.
Тільки прошу, більше ти
Не кажи нікому: «Баю».
А коли на землю знову прийде ніч,
І туманом огорнеться небокрай,
Ти впізнай мене із тисячі облич,
Колискову тихо ніжно заспівай.

Листопад [Євген Рибчинський]

Листопад — печальне диво, це журба дерев.
Знову осінь у полон серця бере.
Так буває, опадає листя восени,
Так ранком опадають наші сни.

Тихо сльози опадають, тихо йде любов.
Мовчання — вирок більшості розмов.
Опадають наші роки тихо в сон-траву,
Я сни колишні бачу наяву.

Листопад загублених надій,
Неставшихся подій,
І нездійсненних та даремних моїх мрій.
Мій сад до осені пустий,
Його давно покинув ти,
І заміта сліпа печаль твої сліди.

Не пиши листів прощання — я прощаю все.
Нас доля, наче листя, рознесе.
Не кидай на вітер слово — птахом полетить
У неба бірюзового блакить.

Осінь серце полонила, та не назавжди,
Про листопад колись згадаєш ти.
Як журилися дерева в розставання час,
Як осінь раптом розлучила нас.

Забувай [Євген Рибчинський]

Злетіло слів прощальних листя,
Сухі троянди пелюстки.
За мене ти колись молився,
За мене ставив ти свічки.

Сьогодні в чорну ніч безкрилу
Поринув, кинувши: “Прощай”
Я не тримала тебе милий,
Бувай — мене не забувай.

Забувай, забувай,
Не дзвони, не шукай,
Після слова “прощай”
Назад не повертай.

Самотньо перший час без тебе,
Порожньо на серці було.
І навіть я молила небо,
Щоб сум про тебе відвело.

Та доктор Час лікує рани,
Хоч доля нас нещадно б’є,
І несподівано, нежданно
Забула я ім’я твоє.

Забувай, забувай,
Не дзвони, не шукай,
Після слова “прощай”
Назад не повертай.

Краще б я тебе забула,
Краще б змили все дощі.
Хто не згадує минуле,
Тому легко на душі.

Хто не згадує минуле,
Той не знає про печаль.
Краще б я тебе забула,
Та не можу я, на жаль.

Забувай, забувай,
Не дзвони, не шукай,
Після слова “прощай”
Назад не повертай.

Я піду в далекі гори [Володимир Івасюк]

Я піду в далекі гори
На широкі полонини
І попрошу вітру в полі
Щоби він не спав до днини

Щоб летів на вільних крилах
На кичери і діброви
І дізнавсь де моя мила
Карі очі, чорні брови

Мила моя, люба моя
Світе — ясен світ
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ

Я несу любов-зажуру
Мрію молоду
І цвітуть сади для мене
Як до тебе йду

А як вітер з полонини
Прилетіти не захоче
Все одно знайду дівчину
Чорні брови, карі очі

Перейду я бистрі ріки
І бескиди, і діброви
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови

Мила моя, люба моя
Світе — ясен світ
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ

Я несу любов-зажуру
Мрію молоду
І цвітуть сади для мене
Як до тебе йду

Ти, тільки ти

Один у мене ти на світі
Притулок мій від зла і бід
Твоя любов уміє квіти
Моя розтопить навіть лід

Один у мене ти на світі
І на тобі скінчився лік
Без тебе сонце тьмяно світить
Хвилина довга наче рік.

Ти, тільки ти
Я, повір, знайшла тебе сама.
Ти, тільки ти —
Долі кращої нема.
Як зберегти
Промінь ласки у очах твоїх:
Ти, тільки ти —
Мого щастя оберіг.

Один у мене ти на світі,
Один — повір, це не слова.
Твоя любов — як житнє літо,
Душі пустелю засіва.

Я уявить собі не можу
Без тебе день і навіть мить.
Мою любов, мов іскру Божу,
Ніхто не здатен загасить.

Червона рута [Володимир Івасюк]

Ти признайся мені звідки в тебе ті чари
Я без тебе всі дні у полоні печалі.
Може десь у лісах ти чар-зілля шукала
Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.

Червону руту не шукай вечорами
Ти у мене єдина тільки ти повір,
Бо твоя врода, то є чистая вода,
То є бистрая вода синіх гір.

Бачу я тебе в снах у дібровах зелених
По забутих стежках ти приходеш до мене
І не треба нести мені квітку надії,
Бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Перша i остання любов [Олександр Пономарьов]

Багато iсторiй нiжної любовi
Нам вiтер принiс на крилах у журбi.
Як сонце сiдає, i Мiсячну сонату
Насвистує мiсяць тихесенько собi.

Перша i остання любов.
Перша i остання.

Наступна iсторiя любовi непростої
Трагiчної i свiтлої зоряно-земної.
Наступна iсторiя вiчною любовi
Бурхливої, як П'ята симфонiя Бетховена.

Перша i остання любов.
Перша i остання.

Я знову спiваю, сумно спiваю
Тобi, моя Леле, моя неземна.
Ти перша, кому я сказав, що кохаю,
Ти перша й остання любове моя.

Перша i остання любов.
Перша i остання любов.

Любов моя [Тарас Петриненко]

Ніколи в житті не ставав на коліна,
Та зараз мій зоряний час.
За тебе молюсь, непохитна твердине,
За себе молюсь і за нас.

Ти кара моя і моя нагорода
В одвічній святій боротьбі.
Ти мука і радість, неволя й свобода,
Я вірю єдиній тобі,

Я падав підбитий, неначе підранок
На землю з величних небес,
І тяжко злітав у незгоєний ранок,
І в ньому навіки воскрес.

Знамена лежать, моє військо розбите,
Сріблиться моя голова.
Та я ще живий, я завжди буду жити,
Допоки в мені ти жива,

В стражданні своїм
Постань із руїн
Поклич мене знов,
Я вірю в любов.

Соловей [Ліщина]

Я зустpiну тебе
У замоpськiм кpаю
Зчаpувала ти вмить
Юну душу мою.
Ти спiвала пpо сни,
Пpо купальськi вогнi,
Сонце-pуту-любов
I яснi юнi днi,
I яснi юнi днi.

Ти водила мене у замpiяний гай
Де чаp-зiлля знайдеш
Де ясний водограй.
I до хати вела,
Там, де мальва pосте,
Там, де мальва pосте,
Та, що кpов'ю цвiте.

Ти спiвала в дальнiм кpаю,
У густiм зеленiм гаю,
I шептала нiжно - Пам'ятай.
Веpховiття шелестiло,
Сонце злотом пpоменiло.
Ти шептала нiжно - Пам'ятай...

Ти казала менi -
Володимиpа кpай
Не чужий тобi -
Пам'ятай, пам'ятай.
Водогpай вигpавав -
Чесним будь, щиpим будь
Рiдну пiсню свою
Де б не був - не забудь.

Мiж високих кленiв
У далекiм кpаю
Зчаpувала навiк
Юну душу мою.

В дальнiм кpаю ти спiвала
Рутою для мене стала,
Шепотiла нiжно - Пам'ятай.
Веpховiття шелестiло,
Сонце злотом пpоменiло,
Ти шептала нiжно - Пам'ятай.

Ти спiвала в дальнiм кpаю,
У густiм зеленiм гаю,
I шептала нiжно - Пам'ятай...

Ой Летіли Дикі Гуси

Ой летіли дикі гуси
Ой летіли у неділю дощову
Впало пір’я на подвір’я
Закотилось як повір’я у траву

Ой летіли дикі гуси
Ой летіли дикі гуси через ліс
Не кажи своїй подрузі
Хто тобі корали зоряні приніс

Як постука нічка темна
У віконце знов
Не питай мене даремно
Про мою любов

Ой летіли в день осінній
Дикі гуси до самотньої верби
Там де двоє — там весілля
А де троє — перші ягоди журби

Ой летіли до світання
Дикі гуси через марево ночей
Бережи своє кохання
Ти дівчино від корисливих очей

Ой летіли понад вечір
Дикі гуси через ліс у зелен гай
Ти відкрий подрузі двері
Але серце їй своє не відкривай.

Голос твій [Океан Ельзи]

Чи коли хто небудь бачив
З неба як впаде зоря
Я подумав: небо плаче
А вона його сльоза
Ти підеш на захід сонця
Ти побачиш ночі тінь
І під небом, тим, що плаче (2)

Я почую голос твій (3)
Я-а-а.

Залишаються на небі
Ті сльозинки і завжди
Будуть люди їх шукати
Як шукали я і ти
І багато з них знайдеться
Серед них буде моя
Тільки небо й далі плаче
Ще впаде одна сльоза

І я почую голос твій
Я почую голос твій (2)
Я-а-а.

Я почую голос твій (3)
Я-а-а.

Вона [Кость Москалець]

Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів — небагато,
Вип'єте — холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: життя прекрасне.
Так, життя — прекрасне, а вона…

А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п'яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї
Аж бринітиме кришталь.
Чи хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?!

Так у світі повелося —
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах…

Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п'яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста.

Ластівка з мого міста [Океан Ельзи]

Ластівка з мого міста
Взяла моє тепло
І ще не хоче його віддати,
Холодно стало давно.

Ластівка з мого міста
Взяла у мене сон.
Лиш захотів я сон повернути,
Більше її не було.

Хей, зачекай, зачекай,
І високо не літай
Тільки ти, тільки я,
Тільки ми з тобою.
Хей, зачекай, зачекай
І далеко не тікай.
Бо знайду
Ластівку із мого міста, знай.

Ластівка з мого міста
Пише мені листи.
Я їх читаю, але не знаю,
Ти це була чи не ти.

Ластівка з мого міста
Б’ється в чиєсь вікно.
Знаю, для неї небо - пустеля,
Але мені все одно.

Хей, зачекай, зачекай,
І високо не літай.
Тільки ти, тільки я,
Тільки ми з тобою.
Хей, зачекай, зачекай,
І далеко не тікай.
Я знайду
Ластівку із мого міста, знай.

{Зачекай, зачекай
І високо не літай } (3)

Я знайду
Ластівку із мого міста, (2)
Ти знай.

Гуцулка ксеня [Роман Савицький]

Темна нiчка гори вкрила,
Полонину всю залила,
А в нiй постать снiжно-бiла,
Гуцул Ксеню в нiй впiзнав.

Гуцулко Ксеню,
Я тобi на трембiтi
Лиш однiй в цiлiм свiтi
Розкажу про любов.

Пролетiло жарке лiто,
Гуцул iншу любить скрито,
А гуцулку синьооку
В нiч останню вiн проща.

Гуцулко Ксеню,
Я тобi на трембiтi
Лиш однiй в цiлiм свiтi
Розкажу про свiй жаль.

Черемошу грали хвилi,
Сумували очi синi,
Тiльки вiтер на соснинi
Сумну пiсню завивав.

Душа страждає,
Звук трембiти лунає,
А що серце кохає,
Бо гаряче, мов жар.

[Максим Славінський]

Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
І плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають сумні.

З тобою ми вдвох не зітхали,
Ніколи не плакали ми;
Той жаль, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.

Ми не закінчили розмову [Тарас Петриненко]

Роки розлук і тихі втрати —
Життя завжди бере своє.
Воно забрало наше свято,
Тепер назад не віддає.

Та я вертатимуся знову
В печальні спогади твої.
Ми не закінчили розмову,
Давай продовжимо її.

Сьогодні не кажи мені "прощай",
Постривай, зачекай.
Я так хотів тобі принести рай —
Приніс біду.
Тобі зі мною горя через край,
Вибачай, вибачай.
Як тільки скажеш ти мені "прощай",
То я піду.

Чи це образа випадкова,
Чи так розкладено пасьянс,
Ми не закінчили розмову,
Вона для нас єдиний шанс.

Ми не закінчили розмову,
Нам не уникнути цього,
Я вже сказав останнє слово,
Чекаю вироку твого.

Я Пам’ятатиму Тебе

Такий простий, легкий сюжет —
Це не Бальзак і не Шекспір.
Чому ж твій ніжний силует
Перед очима до сих пір?

Такий простий, банальний старт,
Готельний бар, вечірний час,
І несподіваний азарт,
Що переміг без бою нас.

Я пам’ятатиму тебе, я пам’ятатиму тебе,
Я пам’ятатиму тебе, я пам’ятатиму тебе —
Прощавай.

То був такий самообман,
І незадіяні серця.
Ми написали свій роман
І дочитали до кінця.

Прогнала ніч сама себе.
Тобі пора — ну що ж, бувай.
Я пам’ятатиму тебе,
А ти мене не забувай.

Я пам’ятатиму тебе, я пам’ятатиму тебе,
Я пам’ятатиму тебе, я пам’ятатиму тебе —
Прощавай.

Там, де неба блакить

Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш мрія одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.

Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.

Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути "Кохаю!"

Не гукне, не гукне - літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Де стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою.

Талісман

Любов — це талісман, урочий подарунок.
Любов — киплячий трунок з ілюзій та оман.
Хай трапиться титан — сп'янить його цілунок.
Любов — це талісман з ілюзій та оман.

Любов — це талісман, що кидає в туман
Замріяних пестунок, що кидає в туман
Чіпнувши серця струнок, веде в шалений тан —
Любов — це талісман, що кидає в туман.

Любов — це талісман, що нищить обрахунок,
Псує весь нам керунок і завдає нам ран.
Чи є ж на цей дурман сякий-такий рятунок?
Любов — це талісман, що завдає нам ран.

Любов — це талісман, це той заклятий стан,
Коли снує малюнок химерний візерунок.
В душі у нас шайтан, любов — це талісман,
Це той заклятий стан, любов — це талісман.

Наречена [Ю.Рибчинський / І.Поклад]

Від туманної тополі
Народився вітер в полі,
Народився в полі вітер молодий.
Його весна чарувала,
Його осінь в гори звала,
А він зиму щирим серцем полюбив.

Вітер в зиму закохався,
Дні і ночі милувався,
І співав лиш їй присвячені пісні.
І портрет зими натхненно,
Як художник безіменний,
Малював щодня на кожному вікні.

Ой ти русява наречена,
Сяйво смутку золочене,
Ти прийшла до мене вчора уві сні.
Наречена моя Ладо,
Наречена іде садом,
Опівночі та й на білому коні.

Було сніжно на весіллі,
Та минули ночі білі,
Народилася метелиця в саду.
І вже чує батько-вітер,
Як дочці співає місяць
І дарує їй обручку золоту.

Соната [Є.Рибчинський]

Осінь грала нам сонату,
Все одно була сумна ти,
Під дощем, ти хотіла ще,
Мене цілувати.

Давай ми пограємо вдвох востанне,
Давай ми пограємо вдвох в кохання –
Без слів, в ночі без снів.

Ти моїх ночей соната,
За гріхи мої розплата,
Полум'ям догора ім'я,
Що хотів пізнати.

Давай ми пограємо вдвох востанне,
Давай ми пограємо вдвох в кохання –
Без слів, в ночі без снів.

Несміяна [К.Гнатенко / С.Гримальський]

Ти знов сумна,
Ти бути мрієш без життя,
Ти знов сумна,
Нема в минуле вороття.

А час летить – не зупинить,
Любов очей твоїх на мить
З'єднає нас
І буде все як в перший раз.

Несміяна, ти принцеса моя,
Несміяна, ти печальна моя,
Несміяну як дитя,
Розсмішити хочу я,
Розсмішити хочу я…

Ти знов сумна,
І тихо плачеш як завжди,
Ти знов сумна,
І я втомився від журби.

А час летить – не зупинить,
Любов очей твоїх на мить
З'єднає нас
І буде все як в перший раз.

Несміяна, ти принцеса моя,
Несміяна, ти печальна моя,
Несміяну як дитя,
Розсмішити хочу я,
Розсмішити хочу я…

Нехай [Р.Бернс, переклад М.Лукаша]

Нехай і холод і вітри,
І сніг з дощем, і сніг з дощем
Я від негоди захищу тебе плащем,
Тебе плащем, тебе плащем.

Нехай і горе і біда,
І море тьми, і море тьми.
Я від недолі заслоню тебе грудьми,
Тебе грудьми, тебе грудьми.

Нехай я буду злидарем,
В чужім краю, сумнім краю,
З тобою буде скрізь мені як у раю,
Як у раю, як у раю.

Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ,
В моїй короні будеш ти як самоцвіт,
Як самоцвіт, як самоцвіт.

Берег ріки [О.Шевченко]

Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.

Я зупинився на березі великої ріки,
За рікою мене чекаєш ти.
Не подолати мені глибокої води.
І безнадійно чорніють спалені мости,
Така далека та дорога до мети.
І мені ніяк, ніяк, ніяк, до неї не дійти.

Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.

Чую я твій голос і бачу я тебе,
Та тільки крила мої обламані давно,
Я на цій знедоленій землі забув, коли літав.
І не збагнути тобі там, на березі твоїм,
Чого вартує зробити один рішучий крок
Тому, хто на інших берегах ніколи не бував.

Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.

Останні теплі дні [Тарас Петриненко]

Останні теплі дні — погожі і сумні,
Останні теплі дні бентежать грішну душу.
Я так їх не чекав — тепер одне лиш мушу,
Прийняти все як є — останні теплі дні.

Останні теплі дні — чи це мені не сниться,
Що під шатром зірок лишились ми одні.
Ти маєш відчувать, ти ж здібна учениця,
Усе, що в мене є — останні теплі дні.

Останні теплі дні — тобі до них далеко,
Останні теплі дні у кожного — свої.
Ти дуже молода, тобі ще зовсім легко,
Впритул не помічать останні теплі дні.

Вони нас доженуть без всякого прогнозу,
Проллються чисті сльози і змиють каламуть.
А в келиху на дні — передчуття морозу,
Останній мудрий тост, останні теплі дні.
Останній тост за вас, останні теплі дні.

Козацька доля [Тарас Петриненко]

Що ж ти, мила, не стаєш, чом ховаєш очі,
Чи мене на впізнаєш, чи впізнать не хочеш?
Чи без тебе за сім літ щось мене змінило,
Чи забула, як колись ти мене любила.

Видно, доля вже така, довела до краю,
Та чомусь у козака іншої немає.
Гой-я, моя мила, іншої не має.
Гой-я, моя мила, іншої не має.

Не страшні для козака ні гроза ні злива,
А страшна любов така, як і ти, зрадлива.
Вже нема чого губить, вже нема що красти.
Вже нема кого любить, вже не буде щастя.

Весна і ти [Тарас Петриненко]

Линуть мрії в журавлинім леті,
Сум і радість носять по планеті.
Безмірно сумна, приходить весна
Без тебе.

Щастя порівнять тебе з весною,
Щастя хоч хвилину буть з тобою,
Невже ж ця блакить, як мить, пролетить
Журбою.

Вірю, що згинуть негоди й невдачі,
Тихий твій смуток геть пролетить.
Хочу в очах твоїх знову побачить,
Золото сонця і неба блакить.

Щастя порівнять тебе з весною,
Щастя хоч хвилину буть з тобою,
Невже ж ця блакить, як мить, пролетить
Журбою.

Буде ніч закохано спадати,
Кольорові сни на землю слати,
І щастя твоє всі ріки заллє
Весною.

Там за обрієм

Не судилося, не вродилося,
Загубилося — не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край.

І осміяні і ославлені,
Як ми вперто чинили гріх.
Я беріг тебе до безпам’яті,
А себе зберегти не зміг.

Проведи ж мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм.
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам.

Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя.
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім’я.

Там, за обрієм гаснуть пристрасті,
У пустелі німих небес.
Без майбутнього — це без дійсності,
Так надія втрачає сенс.

Не судилося, не вродилося,
Загубилося — не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край.

Проведи ж мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм,
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам.

Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя.
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім’я.

[Григорій Чубай]

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку —
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.

Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.

Поезія про Кохання або Поезія Високих Почуттів

Оспівані Почуття

Поезія про Кохання
або
Поезія Високих Почуттів